Арраго
  Гофман
  Гурський
  Драгомиров
  Костенецький
  Лазаревський
  Литвинов
  Осадчий
  Парпура
  Полетика
  Пономарьов
  Пpокопович
  Сологуб

УРЕС подає таку характеристику: «Економіст і земський статистик ліберально - народницького напрямку, кооператор»…, навіть не згадавши, що до 1917 р. і при радянській владі він організовував акціонерні, кооперативні та виробничо - споживчі товариства по селах Конотопщини, готував висококваліфіковані культурні кадри для індивідуального та кооперативного виробництва..

З Тихоном Івановичем Осадчим (30/VI, 1886р. - 24/ХП, 1945 р.) я познайомився на початку вересня 1926 р. В цей час він обіймав посаду директора Тиницької сільськогосподарської профшколи, що розміщалась у маєтку Кочубея. Будівлі ще не всі були відбудовані і більшість учнів мешкала у приватних квартирах. Гуртожиток надавали лише комсомольцям та дітям радянсько - партійного активу. Батьки селянських дітей середняцького рівня повинні були возити до їдальні профшколи продовольство з дому. Багато хто, харчуючись у їдальні у теплу пору року, ночував на сіновалі зруйнованих будинків. Кілька місяців і я був на такому становищі. Особа Т.Осадчого. Це була тиха, добра, чуйна людина. Жив він у невеличкій кімнаті гуртожитку один, обстановка кімнати була аж занадто спартанська: два скрипучі стільці та табуретка, стіл, тумбочка, етажерка для книг, шматок розбитого дзеркала на столі, допотопне ліжко з набитим соломою матрацом та подушкою. Т.Осадчий завжди мав скромний одяг та просте взуття (чоботи і черевики), у своїй кімнаті завжди був у халаті та чепчику (учні зубоскалили: «щоб на лисині не виступав іній»). До нього можна було зайти в будь-який час любому учневі у своїй справі і він усіх уважно вислуховував. Розмову Тихон Іванович вів тихо, переконливо, ніколи не зривався на крик і нікого не виділяв за класовими чи комсомольськими ознаками, але підкреслено поважав і хвалив за відмінні успіхи у навчанні, трудолюбивість, любов до обраної професії, осуджував зубоскальство, безтактність, надмірно вільну поведінку дівчат, любив українські народні пісні, ненавидів стукацтво. Раз тактовно обірвавши стукача, вдруге з доносом він до нього уже не йшов. В питаннях прийому - звільнення учнів Тихон Іванович не дозволяв нікому втручатись, все вирішував особисто.

Коли конокради пограбували мого батька і мені довелося залишати профшколу, то Т.Осадчий довго умовляв мене продовжувати навчання, але черговий підлий донос на мене мого сусіда - односельця унеможливив подальше моє навчання.

Тихон Іванович щосуботи проводив особисто виховні години, на яких знайомив учнів з історією України, українським образотворчим мистецтвом, літературою та літературними тогочасними течіями, декламуючи уривки хворів. Мені й тоді здавалось, що він, прихильник української класичної поезії та прози, невисоко цінить нові потуги в літературі Осадчий часто згадував імена М.К.Зерова, П.Куліша, О.Олеся, В.Винниченка, Г.Чупринки, І.Франка, Л.Українка, Б.Грінченка, Старицьких, братів Тобілевичів. Декламація Тихона Івановича зворушувала, запам'ятовувалась і учні записувались у чергу до шкільної бібліотеки. Часто проводили веселі читання книжечки «Парнас дибом».

В першій чверті XX ст. Т.Осадчий помітно змінив свій погляд на зміну суспільного ладу в царській Росії. Замість гасла «вигострите сокиру» Тихон Іванович пропонує мирну соціалізацію Росії і особливо на Україні. Спочатку хитнувшись до програми більшовизму, він перевіряє практично ввою безкровну неграбіжницьку теорію мирної виробничо - споживчої кооперації селян та робітників із застосуванням механізованого обробітку землі та переробки сільськогосподарської продукції дрібних та середніх господарств. В Конотопському районі по всіх селах селяни і міські робітники організовують споживчі товариства, через які купують в складчину та в кредит молотарки, косарки, віялки, січкарні, досконаліші знаряддя, племінну худобу, будують парові млини, олійниці, круподерні. Споживчі товариства швидко багатіли, отримували чималі дивіденти, надавали допомогу бідним, сиротам та культосвітнім закладам. Скажімо, в с. Підлипному на початку: 1920-х рр. було три парові машини, три круподерні, три олійниці. Селяни через споживче товариство купували в кредит молотарки, косарки, віялки, плуги, металеві борони. Крім того, в селі були збудовані десятки вітряків на сільських вигонах та на власних городах. У с. Гирявка був збудований крупчатний млин та олійниця. В селищі Дубов'язівка та Бочечки діяли дві цукроварні та дві ґуральні в Дубов'язівці та Попівці. В районі розвивається контрактне поміщицьке та селянське бурякосіяння, а на відходах цукроварень та ґуралень прискорюється відгодівля худоби на продаж. Буйні паростки кооперативного виробництва на селі без комуністичного ґвалту та терору значно міняли світогляд Т.Осадчого, але в другій половині 1920-х рр. захист Петровського становиться ненадійним, Тихона Івановича усувають з Тиницької профшколи, він деякий час працює в Гирявській початковій школі рядовим учителем, а потім і ця робота стала йому «протипоказана». Під час німецької окупації 1941-1943 рр. Т.Осадчий на схилі літ жив у Гирявці у дуже великій скруті Сталінсько - рабовласницькі колгоспи остаточно зневірили його в соціалістичній ахінеї. Син Т.Осадчого - Андрій був у діючій армії і повернувся додому інвалідом без ноги, коли батька уже не стало. Бездушна Гирявка не спромоглась усім селом на пару мішків картоплі своєму знаменитому економісту та кооператору. У Гирявці добре уміють приганяти до могил своїх знаменитих земляків Лазаревських телят та кіз, заготовляти в їхньому парку дрова, руйнувати городище та кургани. Знайте нас, гирявців!

Могила Т.Осадчого завжди заростає кропивою...

15/VII-1997 рік
ЛИСИЙ І.А.