Арраго
  Гофман
  Гурський
  Драгомиров
  Костенецький
  Лазаревський
  Литвинов
  Осадчий
  Парпура
  Полетика
  Пономарьов
  Пpокопович
  Сологуб

Не можна уявити Україну без Шевченка, а Шевченка без України. Як і на всій українській землі, в нас, на Конотопщині, є чимало дорогих серцеві шевченківських місць. Ми гордимося тим, що доля Тараса Григоровича Шевченка тісно пов'язана з нашим краєм.

Великий інтерес викликають дружні зв'язки Т.Г.Шевченка з братами Лазаревськими, уродженцями с.Шевченкове (Гирівка). В цьому селі того часу жила сім'я дрібного поміщика Матвія Лазаревського. Шість його синів — Василь, Михайло, Федір, Яків, Олександр, Іван і дочка Глафіра були шанувальниками творчості Шевченка. Між ними і Шевченком велося велике листування, існували найтісніші зв'язки. До нас дійшло 25 знайдених листів, що їх надіслали Лазаревські Шевченку. І 34 — надісланих Шевченком сім'ї Лазаревських та їх матері. Знайомство і дружба братів Лазаревських, особливо Федора, Михайла і Василя з Шевченком почалися з часу заслання його царським урядом в солдатчину до Оренбургзького корпусу, тобто з 1847 р., де брати в різні часи працювали урядовцями в прикордонній комісії. Потім ця дружба продовжувалася все життя. Лазаревські завжди вболівали за гірку долю Тараса Григоровича Шевченка. Вони допомагали йому матеріально, були найкращими зв'язківцями. На честь дружби і поваги до своїх друзів у грудні 1849 р. під час перебування в Оренбурзі Шевченко написав портрет двох братів — Федора і Михайла Лазаревських і подарував їм на пам'ять.

З 21 — 25 серпня 1859 р. Т.Шевченко перебував в с.Гирівці, де жила мати братів Лазаревських — Афанасія Олексіївна. Зворушливе почуття прихильності Шевченко висловив у своєму листі до Афанасії Олексіївни: «Благородних сыновей ваших я привык называть своими родными братьями. Позвольте же Вас называть моєю искренне любимою и невиданною матерью. Примите глубокий сыновий поцелуй от глубоко любящего вас Шевченко».

Перебуваючи в Гирівці, Шевченко намалював портрет Афанасії Олексіївни, подарував офорт «Приятелі» і вірш «Садок вишневий коло хати» з підписом.

З шести братів Лазаревських на той час в Гирівці перебувало лише двоє: Федір та Іван. Про них Шевченко тепло відгукнувся: «На удивление симпатичные люди зти Лазаревские и все шесть братьев, как один, замечательная редкость».

Його зустріли з такою душевною теплотою, яка не так часто на нього проливалась. І тому дуже його зворушила. Перебування у Гирівці трохи пом'якшило настрій Шевченка.

Побувати ще раз на батьківщині Тарасу Григоровичу вже не вдалося. Через два роки тим же шляхом, але в зворотному напрямку, везли його домовину.

У братів Лазаревських спочатку виникла думка про поховання Шевченка в їх гирівській садибі. Потім від цієї думки вони відмовились. Поховати поета вирішили на високій кручі дніпровській, відповідно до його бажання, висловленого в «Заповіті».

Супроводжував прах Шевченка в останню його путь з Петербурга до Чернечої гори над Дніпром знов таки один із братів Лазаревських — Олександр Матвійович.

Геніальний поет і революційний демократ, Т.Г.Шевченко в кращих своїх мріях бачив нову сім'ю вольних народів, об'єднаних непорушною дружбою.

М.САЛЮК, молодший науковий співробітник музею.