Арраго
  Гофман
  Гурський
  Драгомиров
  Костенецький
  Лазаревський
  Литвинов
  Осадчий
  Парпура
  Полетика
  Пономарьов
  Пpокопович
  Сологуб

Ім’я культурно-освітнього діяча Максима Йосиповича Парпури (1763-1828рр.) тісно пов’язане з виданням славнозвісної поеми «Енеїда», яка належить перу видатного вкраїнського письменника Івана Петровичі Котляревськоґо. Виданням «Енеїди» датується початок становлення і розвиток української літератури.

Ще за життя поета «Енеїда» поширювалась в рукописних копіях і почала завойовувати серця численних читачів. В такому вигляді «Енеїда» дісталась в Петербурзі й до рук нашого земляка Максима Йосиповича Парпури. Він перший високо оцінив талановиту поему Котляревського та її значення для розвитку української літератури і вирішив цей твір видати за свої кошти, аби він найскоріше знайшов шлях до широкого читача. І ось 1798 року в місті на Неві, при допомозі російських друзів, «Енеїда» вперше була видана Максимом Пурпурою.

Сам жє Котляревський зневажливо поставився до видавця своєї праці за тє, що той без його дозволу, нібито «почти испорченную» надрукував «Енеїду» та ще й у власному (третьому) виданні 1809 року помстився йому, відобразивши в сатиричному образі якоїсь особи „Мацапури”:

Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибутку.
Чужеє, оддавав в печать;
Без сорома, без бога бувши.,
І всьому заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять.

Звичайно, це була прикра помилка Котляревського, бо поема випущена під ім’ям її автора Котляревського, з зазначенням на титулі, що вона вийшла в світ «Иждивением М. Парпуры».

М. Й. Папура народився в м. Конотопі. Його батько був на старшинській службі в званні значкого товариша Ніжинського полку. Освіту він спочатку набував у Київській Академії, а з 1783 року навчався в Петербурзькому генеральному госпіталі на лікаря. Працював в ряді медичних закладів столиці. В 1793 році завідував друкарнею медичної колегії. В кінці 80-х років розпочав літературно-перекладацьку, а згодом і видавничу діяльність. Йому належали переклади з німецької на російську мову курсу фармакології і курсу лікарської хімії. Свою причетність до літератури Парпура засвідчив також виданням книг: «Жизнь Суворова», «Несчастие от Очакова или торжествующее коварство в Царьграде», «Театральное зрелище» та інші.

Коли зважити на те, що в жорстокі часи царювання Павла І нелегко 6уло одержати дозвіл на видання поеми, що висміювала пануючу феодальну верхівку, та ще й українською мовою, то стане зрозумілим, який сміливий, справді лицарський подвиг, зробив для свого народу і його культури перший видавець безсмертної «Енеїди».

Вихід у світ «Енеїди» поклав початок новій добі в історії української літератури. Цікава історія видання цього твору.

Ще за життя поета «Енеїда» поширювалась в рукописних копіях і почала завойовувати серця численних читачів. В такому вигляді рукопис в кількох примірниках дістався в Петербурзі й до рук нашого земляка - Максима Йосиповича Парпури.

Він перший, високо оцінивши талановитий твір Котляревського та його значення для розвитку українського письменства, вважав за недозволену байдужість тримати його без руху і тому вирішив видавати його за свої кошти, аби він найскоріше знайшов шлях до широкого читача. І ось 1798 року в місті на Неві, при допомозі російських друзів, „Енеїда” українською мовою вперше була видана Максимом Парпурою.

Сам же Котляревський зневажливо поставився до видавця своєї праці за те, що той без його дозволу нібито «почти испорченную» надрукував «Енеїду» та ще у власному (третьому) виданні 1809 року помстився йому спеціально, відобразивши в сатиричному образі якусь особу «мацапуру». Увійшло в звичку дивитись на „мацапуру” Котляревського, як на псевдонім Максима Парпури, а дехто навіть ототожнював художній образ мацапури з історичною особою Парпури, знеславивши тим самим останнього в очах нащадків.

Радянським літературознавством доведено, що це була прикра помилка самого Котляревського, оскільки поема була випущена під ім'ям її автора, про що зазначено видавцем на титульній сторінці.

Лапідарне повідомлення на книзі «Иждивением М. Парпури» означало не що інше, як тільки те, що «Енеїду» Івана Котляревського видав на свої кошти і за своїм почином той, кому належала і надрукована на окремій сторінці цієї книжки присвята: «Любителям малоросійського слова усерднейше посвящается».

А з якою суворою обережністю, сумлінним ставленням і повагою до авторського тексту ставився видавець, видно з того, що у виданій ним книжці були вміщені кілька варіантів до окремих строф поеми, які відповідали тим рукописам, що потрапили до рук Парпури.

М.Й.Парпура народився в м.Конотопі в 1763 році. Його батько був на старшинській службі в непоказному званні «Значкового товариша Ніжинського полку». Помер Йосип Парпура рано, не залишивши про себе яскравих спогадів.

Закінчивши Новгород-Сіверську гімназію, М.Й.Парпура продовжував освіту у Київській Академії, а з 1783 року навчався в Петербурзькому генеральному госпіталі на лікаря, після чого працював в ряді медичних закладів столиці. В 1793 році завідував друкарнею медичної колегії. В кінці 80-х років розпочав літературно-перекладацьку, згодом і видавничу діяльність. Йому належали переклади з німецької на російську мову курсу фармакології Елізена і курсу загальної і лікарської хімії Жакена. Свою причетність до літератури він засвідчив також виданням у свій час популярних книг - «Жизнь и военные деяния Суворова», «Несчастие от Очакова или торжествующее коварство в Царьграде», «Театральное зрелище» та ін.

Згодом Максим Йосипович працював професором Харківського університету. Коли зважити на те, що в жорстокі часи царювання Павла І нелегко було, одержати дозвіл на видання поеми, що висміювала пануючу феодальну верхівку та ще й українською мовою, то стане зрозумілим, який сміливий, справді лицарський подвиг зробив для свого народу і його культури видавець безсмертної «Енеїди».

І це зробив він «не для риску», як зазначав Іван Франко, а щоб цей твір витягти на світло під ім'ям його автора.

Отже, Максим Парпура не тільки був першим пропагандистом і популяризатором першого твору, який увійшов до класики українського письменства, а й проклав шлях авторові до його слави. В заслугу Максима Парпури треба віднести й те, що він сам склав і додав до надрукованої поеми словник „малоросійський слів” - перший в українській літературі. Цей словник був розрахований на те, щоб дати змогу російським читачам правильно зрозуміти окремі мовні вирази, побутові сцени та дії героїв поеми. Цим словником потім користувався і сам Котляревський, додавши його до власного видання «Енеїди».

Ще за життя Парпури про нього ходили чутки, нібито всі свої прибутки і заощадження він думав віддати на «народні потреби». І ці чутки справдилися. Померши у 1828 році, Максим Йосипович своїй «духівниці» заповідав значні кошти Харківському університетові, Чернігівській і Новгород-Сіверській гімназіям. Конотопській повітовій школі, і на будівництво лікарні в Конотопі.

У нашому місті і досі зберігся будинок, що належав М. Й. Парпурі. Зараз тут дитячий садок. Під Конотопом, біля села Коханівки, був невеличкий хутір Парпури, що належав батькам Максима Йосиповича.

І. РЯБЕНКО