Сьогодні ми помандруємо з вами в минуле нашого славетного і древнього міста. А зробимо це за допомогою такого цінного першоджерела як карти та фотокартки. Кожна фотокартка ніби цілий світ , який вже пішов від нас, але зберігає свої особливості. Фотокартка це зупинена мить історії. З роками сьогоденний документ стає пам’яткою Істрії і починає використовуватися як ілюстратор минулого. Є думка ,що через 15-20 років колись перебіжний хронікальний кадр здобуває історичну цінність і з поточної фільмотеки переводиться у більш високий клас – у кінолітопис. А проживши більше 4 десятиріч він може зарахуватися у ранг – « документи епохи».

Місто Конотоп відоме з 1634 р. але за іншими даними з 1462 р. ( Устрялов В. История России. СПб ., 1841). Наше місто як і багато інших міст України було увічнено на початку 20 століття фотографами на фотокартках.

1936 р. народився О.Й.Трачун, український дослідник художньої фотографії.

Майже 170 років тому два французьких винахідника Несьер Ньепс та Луї Дагер зробили на об’єднаному засіданні Французької Академії Наук та Академії мистецтв повідомлення про відкриття ними способу одержання ними світлового зображення . Цей день – 19 серпня 1839 р. прийнято вважати днем народження фотографії, а спосіб отримання зображення одержав назву за ім’ям одного з винахідників – дагеротипія. Що ж собою являв перший фотоапарат? Це була камера великих розмірів, в якому вільно могла б вміститися людина. Називалася вона – «Обскура». Не менш значних розмірів був і об’єктив. Обскура заряджалася срібною пластинкою, обробленою парами йоду, а проявляли її парами ртуті. Оскільки світло чуттєвість у такою пластинки була дуже низькою, зйомка велась дуже довго. Особам, які хотіли сфотографуватися, доводилось майже годину сидіти перед апаратом під яскравим сонцем. Cпочатку дагеротипія була громіздкою та дуже дорогою справою. Для зйомок були необхідні спеціально виготовлені металеві пластинки, але в наслідок цього отримували лише один позитивний відбиток. З 1851 р. почали використовувати негативні скляні пластинки та фотопапір. Фотографування значно спростилось і після подальших удосконалень одержало широке розповсюдження. На той час перші дагеротипи були зроблені і в Росії. Полковник Теремін сфотографував будівництво Ісааківського собору в Петербурзі. Для зйомки йому знадобилася витримка у 25 хвилин. Наступний етап розвитку фотографії пов'язаний з іменами двох англійців –Уільяма Табольта та Фредерика Арчера. Перший з них винайшов негативно-позитивний процес а та спосіб одержання на світло чуттєвому папері., а Арчер – « Мокрий коллоідний спосіб». На скляну пластинку наносили тонкий шар в’язкого матеріалу – колодія і після того погружали її у ванну, яка містила розчин срібла. Після того як пластинку виймали, одразу ж робили зйомку.

Спосіб арчера дозволяв одержувати негатив, з якого можна було зробити будь яку кількість знімків. Витримки як і раніше були довгими , тому перші фотографи зверталися до допомоги особливого голово утримувача. Він являв собою штатив з горизонтальною вилкою, в яку той хто знімався впирався потилицею, щоб не рухатися. В ті часи знімки друкували контактним способом. З появою перших збільшувачів з’явилася можливість друкувати знімки різного формату. Однак ця справа вимагала великої праці, тому що для збільшення фотографії використовувався денне сонячне світло, і проектування зображення на папір тривало по декілька годин. Нерідко для того, щоб зробити збільшення, фотографу доводилося чекати весну і літо. А що собою являв фотопапір? Її виготовляв сам фотограф. Для цього він вкривав звичайний папір тонким шаром брому і опускав її у ванну з розчином, якій містив у собі срібло. Після чого папір висушувався. Особливістю роботи фотоательє старого часу було те, що всі фотокартки обов’язково наклеювалися на тверду картонну основу. На зворотному боці її було надруковано яскраву рекламу салону. І зараз старі фотокартки мають напрочуд високу якість і оформлення. Коли з’явились перші дагеротипи , то багато хто цьому винаходу приписував магічну силу. Так у 1856 р. король Неаполя заборонив фотографію вважаючи , що вона може стати причиною «Зглазу». Коли французький художник ПольДеларош побачив дагеротипний знимок він вигукнув : « З цього часу живопис приречений !». Винахід викликав хвилювання серед художників, які з за нього боялися втратити свій заробіток. Одна людина , висловивши думки багатьох, сказала : «Привязанність фотографії до реальності може притупити в людині почуття прекрасного». Крім того , фотографію критикували за безжальний реалізм, який розвіював солодкі ілюзії краси та молодості. Перші фотографи з’явилися в Київі наприкінці 1840-х років. Це були іноземні майстри , які приїздили на контрактові ярмарки і відкривали там тимчасові ательє. Постійні салони з’явилися у 1850-х роках. Влітку 1859 р. існувало в Києві фотоательє І.В.Гудовського – приятеля Т.Г.Шевченка по навчанню в Петербурзькій Академії художеств, якій зробив три відомих фотографії поета під час останнього приїзду в Київ. Майстерня фотографа була розташована у двоповерховій будівлі на місці сучасного Майдану Незалежності. За переписом 1874 р. в Києві було вже 13 фотоателье. До кінця 1880-х років багатьох хто хотів займатися фотографією , затримувала дороговизна та складність обробки фотоматеріалів. Але у 1888 р. Джордж Істмен сконструював « Кодак» - портативну, вдалу для користування камеру, в яку було встановлено рулон плівки. Тим самим він відкрив шлях масовій аматорській фотографії. Відзнявши всю плівку, фотограф відсилав камеру на фабрику. Там плівку обробляли, камеру перезаряджували і відсилали назад разом з готовими фотографіями- це все коштувало досить недорого. Гасло « Ви натискаете кнопку – ми робимо все інше». Не було перебільшенням. Займатися фотографією змогли всі охочі, і зараз, те що щоденно робляться мільйони фотознимків в усьому світі свідчить про неослабний інтерес до сприйняття світу за допомогою фото. Зараз фотографія отримала широке використання в різних галузях науки, техніки, мистецтва. Мільйони людей присвячують цій справі вільний час. Займатися фотографією зараз може Зараз у кожному місті можна придбати десятки найрізноманітніших марок фотоапаратів з різними функціями. З появою ж цифрових фотоапаратів фотографія отримала ще більші можливості. На невеликій карті пам’яті у цих фотоапаратах можуть вміщуватися сотні і навіть тисячі фотографій. Як же вони відрізняються від своїх перших співбратів. А зараз для цифрових фотоапаратів потрібні ще й надійні комп’ютери та принтери, і ви можете отримувати навіть у себе вдома високоякісні фотознімки. А про високий рівень фотокарток зроблених майстрами свідчать чисельні фотовиставки у багатьох музеях світу.

Кіно фотодокументи широко використовуються в музейній практиці. В експозиції музеїв використовуються документальні кадри. Тут дуже важливий вибір найсуттєвіших, найхарактерніших зображувальних документів, які відображають суть епохи.

Про що можуть розповісти наші кіно фотодокументи? Потрібно по перше визначити не лише вік самої фотокартки. А також хто на ній зображений, коли це було і уявити собі, як це відбувалося. В експозиції Конотопського краєзнавчого музею на фотокартках зображено зовнішній вигляд міста у різні часи, промислові об’єкти, знесені або зруйновані під час війни. В нашому музеї ви побачите не лише вулиці і будівлі міста різних часів. Побачите своєрідну портретну галерею видатних громадсько-політичних діячів свого часу, майстрів культури тощо. Фотогруппа Конотопського краєзнавчого музею нараховує більше 4 тисяч одиниць основного фонду, зберігає рідкісні фото майстрів конотопського світопису з встановленим та невстановленим авторством. Але не втрачають свого значення і сучасні фото, авторство яких виявити практично неможливо зараз. Фотогруппа музея почала формуватися з часу заснування музею 1900 року. Творчу спадщину музейних фотографій Конотопа об’єднує загальне – це історія нашої малої Батьківщини – Конотоп.

Для відвідувачів музею буде цікаво ознайомитися з історією вулиць міста. Хоч навіть зараз історія ця ще мало досліджена і потребує великої роботи як з документами так і з спогадами мешканців міста різних років. На жаль частина вулиць міста отримувала свої назви з політичних міркувань або в зв’язку з першими жителями цієї вулиці , а їх прізвища інколи так перекручували, що важко визначити першу назву.

Перелік вулиць міста дуже великий, якщо наприкінці 18 століття у Конотопі - маленькому повітовому місті Чернігівської губернії було лише 21 вулиця, які мали назви: Московська, Путивльська, Дражчовська, Гончарівська, Завальна, Петрова, Веровська вона ж Батуринська, Підвальна, Волкогонівська, Римарівська, Кавіна, Лугинка вона ж Роменська. Овчинникова, Германівська, Макарївська, Шилевка, Клещовсьа, Сівашовка, Бондарівна, Козиновка, Нижша. то зараз 2006 р. в Конотопі Сумської області -213 вулиць. Вулиця – обмежений двома рядами будинків простір, для руху людей та транспорту. Вулиця історично сформованого міста є його первинний структурний елемент, оскільки виконує початкову роль пішохідного або транспортного зв’язку. Одночасно вона являє собою своєрідний організм, функціональний та естетико-інформаційний зміст якого визначає її цінність як пам’ятки історії та культури. Як одна із складових історичного середовища вулиця поєднує собою ідейну, функціональну та естетичну його цінності. Насиченість такої вулиці історико-меморіальною інформацією народжує відчуття історії, відчуття обов’язку перед наступним поколінням, можливість пізнання прекрасного через спілкування з історією міста.

Першими - найбільш відомими фотографами міста були: Серебрянников Хаїм Гершов, який працював за адресою м.Конотоп, будинок Драпкіна. Збереглося в Державному архіві Сумської області прохання в Конотопську міську Думу від нього 29 травня 1904 р. - 23.09.1904 р. про відкриття фотографії у будинку Басі Лівшиць скляного приміщення довжиною 12 метрів, шириною -8 аршин. Дума відмовила в його проханні. Одночасно він працював у Ніжині, де зараз у приміщенні музею Ніжинської пошти зберігаються деякі фотографії цього фотографа. Другий відомий фотограф –Фрам Марр Франциєвич, проживав у м.Конотоп, вул.Роменська, будинок Мовчана.

Третій- Герман (ім’я та адреса його нам поки невідомі).

Четвертий фотограф – А.Д.Ермаков.

П’ятий фотограф – художник-іконописець Іван Васильович Лисенко, який мав власний будинок - майстерню.

На початку 20 століття в Російській імперії з’явилось багато фотографів, які за певний період за певну нагороду виконували замовлення Акціонерного товариства Гранберг в Стокгольмі. Були зняті з певного кута вулиці всіх міст і церковних споруд Російської імперії. З якою метою це було зроблене перед початком Першої світової війни нам невідомо але вражає великий фаховий рівень фотографій, та вибір місця зйомки головних об’єктів міст. Крім цих фотографій існують фото зроблені за замовленням Всесвітнього поштового союзу для Росії.

Фото пошти та гімназії ( фотограф Йоффе Б.З. Акционерное общество Гранберг в Стокгольме)

Одне з перших приміщень Конотопської пошти і телеграфу знаходилось у орендованому конотопською поштою з 1900 р. у міщанина Шолома Левина – власника конотопської друкарні. Приміщення було двоповерхове з кімнатами для пошти, телеграфу та кімнатами для чиновників. З 1908 р. була створена Конотопська поштово-телеграфна контора з телефонною станцією 1911 р. приміщення пошти і телеграфу використовувалося до 1943 р. потім було зруйновано у 1943 р. Біля неї знаходилася Низова площа Конотопа.

Зараз на її місці знаходиться пам’ятний знак афганцям.

Далі на знимку ми бачимо земський 2 –поверховий будинок, побудований 1911 р. за проектом архітектора А.Васильєва по проспекту Леніна, 17. Він використовувався як приміщення Конотопської чоловічої гімназії. Пізніше в роки радянської влади це єврейська школа імені Шолома –Алейхема. У післявоєнні роки була зроблена 3 –х етажна прибудова школи № 4, спочатку I-III ступенів, потім I –II ступенів. Зараз це приміщення займає МАУП (Міжрегіональна Академія Управління Персоналом). Розташована на території колишнього укріпленого містечка, на його головній магістралі, неподалік від городища (залишків фортечного замку 17 століття). Має загальну асиметричну композицію, 2 поверхи, коридорну систему планування. Відноситься до будівлі, які ілюструють місцеву провінційну інтерпретацію архітектури модерн. Є також пам’яткою архітектури: в 1943-1945 рр. в ній був розташований військовий шпиталь № 6140. На приміщенні – на фасаді по проспекту Леніна розташована меморіальна дошка з написом: « Проспект Миру, колишня назва проспект Сталіна, колишня назва Соснівське шоссе, перша назва вулиця Соснівська. З’єднувала центр міста Конотопа з залізничним селищем до 1913р.

Перша назва вулиці – Соснівська, пов’язана була з шляхом з Конотопа на село Соснівку. По цій рухалися до сіл Соснівки та Шаповалівки українські війська конотопського гарнізону Григорія Гуляницького. По ній же везли захоплені російські гармати війська гетьмана Івана Виговського . Пізніше в зв’язку розширенням вулиці була надана нова назва – Соснівське шоссе.

А початку 20 століття пропонувалося будівництво конки ( трамвайної кінної лінії). Для проїзду по вулиці, яка в осінній час перетворювалася у багнюку місцевий підприємець Кетхудов зробив бруківку і брав з проїжджих так званий копитний збір. Були влаштовані шлагбауми, які перегороджували вулицю. На обочинах дороги були влаштовані доріжки для руху велосипедів. Наприкінці вулиці знаходилися кузні, де ремонтувалися вози та колеса возів селян. На вулиці було розташовано декілька магазинів. Пересікала вулицю лінія залізниці піднята на акведук. Під ним проходила вулиця. На паради 1920-1930 –х рр.. працівники залізниці та КПВРЗ проходили брукованою Соснівською вулицею-Соснівським шоссе. На фото добре видно що середня частина вулиці піднята. По ній ідуть демонстранти на загальноміське та всесоюзне свято.

Будинок Рад ( проспект Миру , 5)

1926-1927 рр. – архітектор Г.Горбачов, кошторисна вартість 200 тисяч крб., двоповерховий будинок на фронтоні фасаду знаходиться великий герб СРСР під ним напис «Будинок Рад». Один з перших будинків Рад, побудованих на Україні до 10-ї річниці Жовтневої революції, для розміщення окружних керівних органів влади. Побудований на місці колишнього пустиря Конотопа, де у 1912 р. проводив показовий політ для чисельних конотопців - на літаку «Фарман» льотчик Сергій Уточкін. Після побудови цієї адміністративної двоповерхової споруди з симетричним головним фасадом, вестибулем, залом засідань та робочими кімнатами та господарчими приміщеннями вона використовувалася до 1980 – х рр. як адміністративна та партійна функціональна споруда, де знаходився Конотопський окружний партком ВКП(б) і Конотопський окрвиконком у 1920-1930 х рр., пізніше Конотопський міськвиконком та Конотопський міський комітет КП(б)У. В роки Великої Вітчизняної війни німці використовували будівлю як приміщення військового шпиталю для офіцерів. Був частково зруйнований. Відреставрований і після війни у приміщені будівлі були розташовані Конотопські міськком КП(б)У та міськвиконком , редакція газети «Радянський прапор». З 1983 р. там почав діяти Будинок піонерів. Зараз ця будівля використовується як приміщення Центру Дитячо- Юнацької Творчості м. Конотопа ( ЦДЮТ) Конотопського міського управління освіти. Праву частину будівлі з вересня 2003 р. займає Конотопське відділення Сумської філії товариства з обмеженою відповідальністю комерційного банку «Володимирський». На фронтоні правої частини напис «1927 р.» Ліву частину будівлі займає Конотопське міське управління праці та захисту міської ради Міністерства праці та соціальної політики України.

Площа Миру На початку 20 століття тут знаходилася околиця міста. На забрудненому пустирі стояли задимлені кузні, неподалік знаходився шлагбаум. Цей район міста з’єднувався з вокзалом Соснівською вулицею. Зараз це одне з найкрасивіших місць відпочинку конотопців. Попередні назви площі – площа Кірова. Потім площа 50 –річчя Жовтня). Тут здіймається архітектурний ансамбль 5 поверхових будинків, широкоекранний кінотеатр «Мир», різні магазини. Площа прикрашена деревами і квітами, а розташований поруч парк улюблене місце відпочинку городян. Архітектурний ансамбль площі створений за проектом інженера А.Д.Стеценка було в роки Радянської влади відзначено премією на Всеукраїнському конкурсі містобудівництва.

В.Лутаев.
В городе нашем.
В городе нашем
Стройка сейчас
Лучше и краше
Будет у нас
Вырос недавно
Новый квартал
Площадью «Мира»
Народ назвал
Здесь магазины
Кафе и кино
В блеске витрины
Как хорошо !
Площадь сверкает
Потоком огней
Красой привлекает
Взрослых и детей
С радостью в серце
С открытой душой
Гордо шагает
Народ трудовой
Сад посадили
У нас молодой
В цвете впервые
Он будет весной
Так пусть расцветает
Город родной
В коммуну шагает
Дорогой большой ».

Кінотеатр «Мир».

Побудований за 6 місяців у 1959 р. Улюблене місце відпочинку конотопчан у 1960-1999 –х роках. Місце проведення багатьох культурно-мистецьких та політичних заходів. Було встановлено широкоекранне обладнання. Останній директор Ступак.

Будинок генерала М.І.Драгомирова.

У Конотопі зберігся будинок генерала Драгомирова на вулиці, названій його ім’ям, розташований на вул. Драгомирівській, (колишня вулиця Комісарівська). Зроблена з цегли у 19 столітті одноповерхова будівля з великим підвалами та надвірними прибудовами. Розташована в північно - східній частині міста В архітектурний комплекс входять головний будинок, флігель, служби, залишки парку. Головний будинок знаходиться на червоній лінії забудови вул Драгомирова і повернутий до неї своїми головними фасадами. Будівлі цегельні, одноповерхові з напівциркулярними вікнами і пластичними елементами, характерними для архітектури середини 19 століття. Спочатку належав конотопському багатію Горовому Івану Івановичу, якій був одружений на сестрі генерала М,І.Драгомирова. Після того як Драгомиров стає генерал-губернатором Київським , Подільським і Волинським він купляє цей будинок у Горового, де й поселяється до кінця життя. При будинку була велика стайня і великий сад. Неодноразово Драгомирова відвідували друзі та знайомі. Можливо саме тут приймав Драгомиров відомого російського художника І.Ю.Репіна. Поселившись у Конотопі після виходу у відставку 1903 р. він почав займатися публіцистичною та науковою діяльністю. Біля будинку було встановлено постійний пост охорони, як колишнього керівника Київського Військового Округу та генерал-губернатора Київського, Подільського та Волинського. Це добре видно на фотокартках, зроблених на початку 20 століття. Події, невдалої для Росії російсько-японської війни, прикро вразили генерала Драгомирова і можливо стали причиною передчасної його смерті. Тут він і помирає у жовтні 1905 р. Після його смерті жінка М.І.Драгомирова відкрила у приміщенні будинку школу для місцевих дітей. Після революції цей будинок належав туберкульозному санаторію для дітей, згодом у цьому приміщенні знаходилася станція швидкої допомоги. Зараз це приміщення належить міській станції юних натуралістів. На приміщенні знаходиться меморіальна мармурова дошка розміром 0,6 х 0,8 м встановлена 1984 р. р. за рішенням виконкому від березня 1984 р. На ній написано «В этом доме жил М.И.Драгомиров – генерал, военный теоретик и педагог, участник русско-турецкой войны 1877-1878 годов». Біля будинку на розі вулиць Драгомировської та Сарнавської було встановлено пам’ятник М.І.Драгомирову.

Пам’ятник М.І.Драгомирову. (1830-1905)

Відомий військовий діяч, військовий реформатор і публіцист, бойовий генерал, герой російсько-турецької війни 1877-1878 рр., герой боїв на Шипці, командувач військами Київського військового округу, губернатор Київський, Подольський. Волинський. Народився 9 листопада 1830 р. у батьківському маєтку на хуторі Драгомировщині поблизу Конотопа. Початкову освіту здобув в Конотопському повітовому училищі. Потім поступив до дворянського полку у Петербурзі.

Закінчує 1849 р. прапорщиком і поступає на службу до лейб-гвардії Семенівського полку. Після кількох років стройової служби вступає до Миколайовської академії Генерального штабу у Петербурзі, яку закінчує 1856 р. з золотою медаллю. В чині штабс-капітана читає лекції з військової тактики в академії Генштабу. З 1863 р. він полковник, професор тактики академії. 1869 в чині генерал - майора, призначений начальником штабу Київського військового округу. Через 4 роки стає начальником 14 –ї піхотної дивізії. Ця дивізія підготовлена М.І.Драгомировим за власною системою, бере участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. Блискуче здійснивши форсування Дунаю і взявши з бою місто Свиштов у Болгарії драгомирівці стали національними героями Болгарії. Генерала М.І.Драгомирова було нагороджено Георгієм 3-го ступеня та званням генерал-лейтенанта. 1877 р. під час боїв за Шипку він був важко поранений. У 1878 р. після лікування героя Шипки було призначено начальником Академії Генерального штабу. У 1889 р. Драгомиров призначається командувачем військами Київського військового округу. М.І.Драгомиров багато уваги приділяв військово-теоретичній та публіцистичній діяльності. Його статті друкували в газетах та часописах, вони виходили окремими виданнями. Основні надбання теоретичних та практичних висновків увійшли до підручника з тактики – праці з трьох томів під назвою « Опыт руководства для подготовки частей к бою» - та в польові настанови російської армії 1900 та 1912 років. Майже півсторіччя М.І.Драгомиров мав великий вплив на бойову підготовку російських військ. Деякі його твори були перекладені на іноземні мови і увійшли до арсеналу визначних творів світової військової літератури. У чисельних наукових працях зарубіжних авторів та в періодичних виданнях цитували витяги з його робіт і рецензії на них. У 1895 р. Драгомиров перебував за кордоном у Франції, був присутнім на маневрах французьких військ, де супроводжував президента країни. Влітку 1903 р. Драгомиров за станом здоров’я подає у відставку, а в жовтні 1903 р. переїхав до Конотопа, де оселився на вулиці, що нині носить його ім’я.

У Конотопі у ніч з 14 на 15 жовтня 1905 р. М.І.Драгомиров помер. Його було урочисто поховано в родинному склепі на погості біля Вознесенської церкви міста Конотопа. Тоді, 18 жовтня 1905 р., майже все місто проводжало генерала в останній шлях, на його смерть надійшло понад 600 телеграм.

За видатну діяльність М.І.Драгомирова було обрано почесним членом Московського та Київського університетів, Шведсько-Норвезької королівської військової академії, національного військового товариства у Франції.

У 1992 році встановлено пам’ятник за проектом київського скульптора Бориса Семеновича Довганя. Одна з вулиць міста Києва у Печерському районі носить його ім’я. В Конотопському краєзнавчому музеї проводяться конференції, присвячені нашому видатному земляку. Наш земляк, Андрій Андрійович Матвієнко, який зараз проживає у Києві, випустив 2005 р. за допомогою мецената Євгена Сура великим накладом - книгу «Михайло Драгомиров». В ній розповідається про життєвий та військовий шлях генерала Драгомирова, в ній вміщено багато чорно-білих фотокарток ,які добре ілюструють його життєвий шлях і його оточення.

Драгомировщина.

У листопаді 1830 р. народився М.І. Драгомиров на садибі при маленькому хуторі поміщиків Драгомирових. Драгомирови володіли землями навколо хутора площею 140 десятин. При хуторі знаходилась садиба Драгомирових з власним цвинтарем, де були поховані майже всі родичі Драгомирова. Цвинтар не зберігся, так як був зруйнований в радянські часи. Ліс посаджений Драгомировими різні роки. В 1930-1970 – х рр. ліс Драгомировщина використовувався як місце проведення районних свят та нарад передовиків сільського господарства. Тут же в лісі знаходився літній кінотеатр.

У 1980 р. рішенням облвиконкому №704 від 31.12.1980 р. оголошений державним ландшафтним заказником місцевого значення – «Парк «Драгомировщина». Таким чином він був взятий під державну охорону. Землекористувач – держлісгосп та Конотопське лісництво. Розташований у 3–х км від Конотопа в народі відомий як «Драгомировщина». Зараз це парк - заповідник площею 6 га з рідкими породами рослин та дерева: дуби, липи, горіхи, ялини віком 150-200 років. має шлях – вхід в лісовий масив, довжиною до 300 м, який вражає рівною відстанню посадки по кожній з сторін дубів, товщиною в декілька обхватів, рівних, без гілок на висоту більше 10 м. З книги –путівника «Від Десни до Ворскли» Харків 1998. : про урочище Драгомирівщина, яке у 1980 р. оголошено було заповідником. « послідовник Суворова, М.І.Драгомиров любив простого солдата, виступав проти беззмістовної муштри і рукоприкладства, впроваджував у армії найпрогресивніші методи виховання. І за це схилі років потрапив у царську немилість, подав у відставку і поїхав на батьківщину, в Конотоп, де знаходився його невеликий маєток. Живучі в самоті, Драгомиров багато читав, писав. В душі старого солдата жив тонкий художник і поет. Йому були милі краєвиди рідної природи. Можливо, тому й заклав він на власній дачі чудовий парк з рідкісними немісцевими деревами, який називають сьогодні Драгомирівськім лісом або просто – Драгомирівщиною…Алеї старого парку. Що не дерево, то дивний вигляд. Ось спокійні й величні сосни Вермутові з високими, немов відлитими з бронзи, стовбурами, зеленими вітрилами верхівок. Батьківщина цього дерева – Північна Америка, а на Сумщині воно є в культурі в багатьох парках і дендраріях. А трішки поодаль – струнка чорна колонада стовбурів, прикрашених різним мереживом листя. Шумлять неспокійно листям старі тополі канадські. Ці рідкісні для нашого краю дерева уславились відмінними декоративними якостями. Малахітовими списами застигли в небесній блакиті верхівки столітніх ялин. А далі – старі берези, липи, акації, каштани, посаджені колишнім господарем дачі. Мов би на параді, вишукувались в Драгомирівському лісі могутні столітні дуби, біля яких варто зупинитись. Ці дуби – залишки колишніх дібров. Драгомиров і його соратники будували парк вдумливо, так, щоб штучні посадки на голих землях коли підростуть, гармонійно злились з природним лісом і стали його продовженням. Як бачимо, йому це вдалося, хоча й не без труднощів: молоді деревця неохоче приймались у чистому полі, на бідному грунті. Тут і зустрівся з прославленим героєм Шипки Ілля Юхимович Рєпін, котрий шукав натурщика для своєї картини « Запорожці пишуть листа турецькому султану».А побачивши, тут же сів писати з генерала центральну фігуру – отамана Сірка. В тяжкий післявоєнний час насаджувались довкола Драгомирівщини молоді ліси, щоб обновити і продовжити цей рукотворний пам’ятник природи. Не вистачало робочих рук, не було потрібної техніки, все доводилось робити вручну. Крім того небагатий на поживні соки грунт був заражений комахами – шкідниками. Але нові посадки прийнялись. Таємниче й тихо в заповідному парку, тільки шумить. Хвилюючись , довкола нього густий ліс»….Читаєш ці рядки, і душа переповнюється гордістю за неповторну природу Конотопщини.

Будинок культури «Зоряний» (проспект Леніна) Колишній БК КЕМЗ

Загребелл’я

Одна з найдавніших частин міста. Свою назву отримало з –за того, що знаходилася за міською греблею. На р. Єзуч було розташовано декілька місцевих млинів, які належали багатим козакам.

На Загребеллі розташована вулиця Конотопських партизан. У 1941-1943 рр. на Сумщині діяв партизанський загін «Смерть фашизму» з 25 чоловік, основу якого склали Євстафій Китович, Федір Канавець, Василь Кочемазов, Петро Патрикей, Дмитро Бойко, Сава Забіяка та інші. Свій бойовий шлях загін розпочав 8 вересня 1941 р. А перше бойове хрещення було 13 вересня 1941 р. на шляху Козацьке – Новомутин. Не все було гаразд серед перших конотопських партизан, були різні настрої та бажання. Загін розділився. Одні пішли за лінію фронту, другі залишилися для підпільної роботи на місці, а костяк загону в складі Канавця, Китовича, Петрикея, Забіяки, Бойка в жовтні перейшли в Путивльські ліси. За ініціативою Ковпака в Спадщанському лісі була проведена нарада командирів 6 партизанських загонів, які за згодою об’єднались в партизанське з’єднання під керівництвом С.А.Ковпака. Конотопський загін увійшов у з’єднання невеликою групою, згодом виріс до 300 бійців і став основою в з’єднанні. За роки війни він пройшов 12 областей України, південну частину Білорусії, Польщу і закінчив бойовий шлях у Чехословаччині. На його бойовому рахунку більше 2,5 тисяч вбитих фашистів, 4 підбитих танки, пущені під укіс поїзди. Його бійці відрізнялись хоробрістю, бойовим гартом та витримкою. В грудні 1942 р. в Хінельських лісах йому було присвоєно назву «Смерть фашизму». В травні 1942 р. з’єднання Сумських партизан, в якому нараховувалось 745 бійців, вирушило в другий рейд по північній території країни. За 75 днів вони пройшли більше 600 км, знищили 1590 фашистів. Цей рейд дуже допоміг Радянській армії, яка наступала на Харківському напрямку. Тяжкі були часи., великих втрат зазнали партизани. Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих хто не дожив до Перемоги. Це - Василь Кочемазов, начальник розвідки Сава Забіяка, розвідник Миша Немолот, командир взводу Микола Морозов, Андрій Лебідь. Віддаємо шану комісару з’єднання Семену Рудневу та його сину Радику. Партизанський рух підтримувало все населення Сумщини, працювали підпільні групи. В селищі Дубовязівка діяв підпільний райком комсомолу. Підпільні групи були в селах Бочечки, Новомутин, Озаричі, С.А.Ковпака. У травні 1942 р. була складена

«Песня конотопских партизан»:
Запоем мы песню на мотив знакомый
Про свои дела про славные дела
Про пути дорожки, про лесные стежки,
где за нами слава вслед прошла.
Припев:
Эй, бей винтовка фрицев
Ловко из-за каждого куста
Пусть запомнят гады про дела отряда
Про его, про славные дела.

Там у Конотопа, Сейма голубого
« Смерть фашизму» вырос и окреп
Побывали в Путивле, Середино - Буде
А потом направились и в степь.

Припев:
Мы прошли немало боевым походом
По своей Украине родной
Есть что вспомнить хлопцям на большом привале
На беседе дружной и простой.

Конотопське повітове училище ( школа № 1 ім. Т.Г.Шевченка, неповна середня школа № 8, музична школа)

Заводоуправління КЕМЗ

МАУП ( перша чоловіча гімназія, єврейська школа ім. Шолома-Алейхема, середня школа №4)

Проспект Леніна (Гоголівська вулиця, Невський проспект) цю вулицю ще називали головною торговою вулицею міста. На ній розміщувалися чисельні приватні магазини та майстерні. Гоголівська, пізніше –Роменська вулиця брала свій початок від Соборної площі (там де зараз розташована ЗОШ № 2, а раніше Собор Різдва Богородиці. Закінчувалася на розі біля сучасного приміщення МАУП( колишне приміщення ЗОШ №4, а ще раніше чоловіча гімназія. На фото початку 20 століття ми бачимо тогочасний Конотоп і магазини на цій вулиці. Серед них «Аптекарский магазин», «Мануфактурний магазин Н.М.Бродского», «Санкт-Петербургская механическая обувь Б.Анцибиндера», «Часы», «Фруктовая торговля» та інші магазини які належали Черкінським, Смирновим, Йоффе, Фельдманам. Зараз ці будівлі не збереглися. На їх місці знаходиться Будинок побуту.

Наприкінці 19 століття була збудована Успенська церква, яка стала справжньою окрасою міста. Частину цієї вулиці називали Невським проспектом, можливо, за прикладом деяких міст де були такі ж назви. З іншого боку таку назву могли дати або в зв’язку з розташованими на ньому магазином –Б.Анцибиндера, Невський комерційним банком або з існуванням в Конотопі Собора Олександра Невського. Проспект мав напрямок до цього собору. Назву Гоголівська вулиця отримала у 1903 р. під час святкування роковин письменника М.В.Гоголя та на честь великої поваги до нього з боку конотопців. На Гоголівській вулиці знаходились біля чоловічої гімназії –пошта, телеграф, згодом телефонна станція з приміщеннями для службовців, жіноча гімназія, земська бібліотека, Невський комерційний банк, Російсько-Азіатським банком, візницькою біржою. На місці сучасної міської дитячої бібліотеки знаходилася міська управа, яку очолював поміщик – землевласник Чоботкевич. Упритул до управи були стайня для коней, колишнє пожежне депо. Напроти сучасного БК «Зоряний» знаходилася каланча.

У 1897 р. Конотопська міська управа зверталася до Чернігова з проханням відкрити 4 –класну жіночу гімназію. «В г.Конотопе при 17-ти тысячном населении имеются только городское двухклассное училище и начальные церковно-приходские школы. Отсутствие в г. Конотопе среднего женского заведения вынуждает жителей его отправлять своих дочерей для получения образования в женские гимназии и прогимназии других городов, что будучи, что будучи сопряжено со значительными расходами, возможно только для состоятельных классов; дочери же менее обеспеченных родителей, должны оставаться без всякого образования». (Журналы Земского собрания 1899г.)

Як бачимо, міська управа постійно піклувалася про своє місто, про стан освіти в ньому. І вже на початку 20 ст. в Конотопі, а саме на території Гоголівської вулиці, вже працювали і чоловіча і жіноча гімназії. У 1901р., теж за сприяння міської управи було відкрито земську бібліотеку. ЇЇ приміщення знаходилося на вулиці Соборній. Книжковий фонд бібліотеки був невеликий. Щорічно на її утримання земською управою виділялося 300 крб. 1904 р. на цій вулиці збудовано декілька двоповерхових будівель, які по справжньому прикрасили вулицю. На початку 20 ст. була також укріплена каменем проїжджа частина вулиці. Ось такий вигляд мала колишня Гоголівська вулиця. Зараз вона носить ім’я В.І.Леніна і на сьогодні також залишае6тьс однією з головних центральних вулиць міста. Тому й потребує великої уваги з питань її благоустрою. У рамках реалізації програми « Кожній вулиці, кожному будинку - нове життя» до Міжнародного дня захисту дітей розпочаті роботи з будівництва нового дитячого майданчика по вулиці Леніна.

Відновлюються газони, висаджуються молоді дерева, виконується ямковий ремонт шляхового покриття. Представників місцевої влади цікавлять думки мешканців нашого міста щодо того, якою вони хочуть бачити свою вулицю, що потрібно змінити, а що навпаки – зберегти для того , аби з гордістю називати її діловою візиткою міста ще не одне століття Площа Конотопських дивізій

6 вересня – День міста Конотопа, це день визволення Конотопа від німецько-фашистських загарбників. Ця дата вкарбована у нашу пам'ять назавжди визначною і величною подією для всіх конотопців. Відзначаючи її , всі конотопці віддають данину поваги і шани тим, хто не шкодуючи життя , звільняв наш край від загарбників, тим хто мужньо боровся на окупованій території з фашистами.

У вересня 1943 р. продовжувались бої за визволення України. Почалось визволення Конотопщини частинами Радянської Армії. У цих боях брали участь 226 –а, 132, 143, 280 стрілецькі дивізії, 248 –а окрема курсантська стрілецька бригада, 108 –а танкова бригада, 1-а гвардійська артдивізія прориву, 65 – й гвардійський мінометний ( колишня Базарна площа) названа на честь 143-ї та 280 стрілецьких дивізій та 65 гвардійського мінометного полку, які звільняли Конотоп у вересні 1943 р.) Стара назва – Базарна площа, пов’язана з старим місцем розташування Конотопських базарів, куди приїздили торгувати з навколишніх сіл та міст Чернігівщини та Сумщини.

В боях за Конотоп частини 143 –ї стрілецької дивізії знищили 18 танків, 22 гармати, 36 минометів, 54 кулемети та більше 1 тисячі фашистів.

Марш Конотопских дивизий
Москва салютом громыхает,
Цветных ракет на небе сноп
Москва салютом поздравляет,
Героев взявших Конотоп.
И в мире нет награды выше
Тому кто ворога громит,
Когда он с гордостью услышит,
это партия его благодарит.
Припев:
Враг за кровь сполна ответит,
Это мстители идут
Ведь недаром, ведь недаром,
Нас бойцов 143-й конотопцями зовут.
Поля, леса, болота, тропы
Плоты днепровских переправ
Прошли герои Конотопа
Знамена гордо вверх подняв,
Козах, башкиры и грузины
Москвич и дальний сибиряк
Мы волей спаяны единой
На Запад грозно держим шаг.

Водогінна башта академіка В.Г.Шухова (1929 р.), водяний бак на ній вміщував 500 кубометрів води.

Церкви Конотопа

В Конотопі 19 століття було 6 церков. В.Шефнер.
«Как песня храм струится в высоту
Он рвется ввысь торжественен и строен,
Певучей силой камень окрылен –
Для Бога он иль не для Бога строен
Но человеком был воздвигнут он
И нет в нем мимолетного смиренья
Безвестный зодчий, дерзостен и смел
Сам стал творцом и окрылил каменья,
И гордость в них свою запечатлел
И ты стоишь на каменном пороге
Из-за людей душа твоя горда,-
Приходят боги и уходят боги
Но человек бессметен навсегда».

Федор Тютчев
В храме
«Сумерки, тени, лампады мерцание,
Запах горящих свечей.
Лики святые ласкает сияние
Их быстрокрылых лучей.
Слово молитвы, церковное пение,
Дым в алтаре голубой.
В сердце смущение, в сердце волнение Очи покрыты слезой.
В храме я вижу молитву народную,
Крепнет здесь вера моя.
Жизни осмысленной цель благородную
Здесь обретаю вновь я».

Собор Різдва Богородиці

Центральний міський собор, побудований Я.Лизогубом. Він був похований в склепі біля церкви. Біля церкви було знайдено у грудні 2005 р. склеп підполковника Галицького Миколи Семеновича, який народився 2 березня 1848 р. а помер 24 червня 1903 р. військового предводителя – по нашому міського військового комісара. Він відповідав за набір до війська та мобілізацію військових.

Успенська церква

побудована дзвіниця у 1866 р. У цій церкві бував архієпископ Філарет Гумилевський. Добудована 1882 р. знаходилась на старій частині міста – Дрижчівці. На цвинтарі цієї церкви похований відомий бібліограф, член-кореспондент Петербурзької російської Академії наук Степан Іванович Пономарьов. Церква була зруйнована у 1930 –х роках. Перед закриттям і руйнуванням використовувалася як приміщення для Конотопського краєзнавчого музею.

Миколаївська церква

Собор Олександра Невського

Біля залізничної станції Конотоп було закладено муровану церкву Олександра Невського назву на честь святого князя Олександра Невського. Церкву було закладено на честь дивного врятування царської сім’ї біля станції Борки на Харківщині, під час залізничної катастрофи.

«18 октября 1888 г. Александр III со всей царской семьей предпринял великое путешествие по нижним губерниям России и по Кавказу, дабы лично ознакомиться с нуждами своих подданных. Государь уже возвращался обратно в Петербург, как, не доезжая города Харькова, у станции Борки, произошло крушение царского поезда. Спасения, казалось не было: большинство вагонов были совсем изломаны или повреждены. Но часть крыши разрушенного царского вагона дивно образовала как бы купол над царской семьей. И вот, по всемогущей воле Божией, из-под развалин вышел жив и невредим Царь и Его Августейшая семья. Первой заботой было освободить раненных из - под обломков. Государь, несмотря на боль в ноге, по многу раз, поднимался на откос, распоряжаясь работами. Спокойствие и самообладание Государя были изумительны – говорит один из очевидцев. Он приказывал, указывал и помогал с удивительным самообладанием и невозмутимым спокойствием, ни разу не возвысив голоса. Не обращая внимания на осеннюю морозную ненастную погоду вся Царская Семья все время была на открытом воздухе, ободряя и утешая страждущих…Государыня императрица обтирала своим платком кровь раненных и утоляла водой жажду истомленных. Будущий Государь император Николай Александрович и Великий князь Георгий Александрович принимали участие в переноске раненных и приносили воду и лекарства, помогая докторам делать перевязки. В разрушенном царском вагоне остался неповрежденным образ Спаса Нерукотворенного, висевший на стене, и даже стекло, покрывавшее его, не разбилось. Эта икона, дивно уцелевшая, на коей изображен лик Христа Спасителя, как бы говорит нам, что взор Господа не покидает Царя и благодать Божия почиет на нем…».

Церква була освячена у 1893 р. Довгий час була однією з найвеличніших церков Конотопа, але була знищена за допомогою потужної техніки радянською владою у 1930-х роках.

Вознесенська церква

Конотопська єврейська синагога

( зараз Конотопська філія Сумського обласного центру стандартизації та метрології) була розташована на вулиці Горового - одного з перших конотопських банкірів, чоловіка сестри генерала М.І.Драгомирова. Надгробний пам’ятник з написом «Иван Иванович Горовой 12 октября 1861 – 20 декабря 1911 г.».

План забудови Конотопа 10 квітня 1803 р.

16 квітня 1803 р. височайше конфірмований проект перепланування Конотопа . Це міроприемство йшло в загальному руслі, загальної уніфікації законів, закладів, системи освіти, планів та виглядів міст. Тогочасний план міста включав до себе будинок городничого, острог, поштовий стан, шинок, кузні.

Бочкарі Конотопа

На фото початку 1920- х років ми бачимо групу бочка рів , які продають власну продукцію. На іншому фото - бочки вантажать у залізничний вагон , можливо знимок зроблений на станції Конотоп або на станції Вирівка

Першотравнева демонстрація в Конотопі

Старі фото Конотопа початку 20 століття

Вячеслав Кузнєцов.
Землепроходцы шли в пески и топи
Колодцы оставляя и мосты
А где – нибудь в уездном Конотопе
Мерцали сонно шпили и кресты
Там сытые лабазники крестились
Купчихи улыбались им тайком
Немытая Россия!...
Мрак и сырость
Как хорошо не помнить о таком
Но та святая кровь, что ворожила
И уводила дедов за моря
Она жива! Она течет по жилам
Во мне багровым знаменем горя
Пройдя пески...
Я пил из тех колодцев
Спасаясь сам
Спасал друзей не раз
Я отличу всегда землепроходцев
От бойких пешеходов и пролаз.
/ журнал «Звезда», № 9, 1979 /

В.В.Маяковский.

Небоскреб в разрезе. Конотоп.
Собрание сочинений. том. 1. Стихи об Америке. с.503. «Возьми
Разбольшущий
Дом в Нью-Йорке
Взгляни
Насквозь
На зданье на то
Увидишь –
Старейшие
Норки да камори-
Совсем
Дооктябрський
Елец иль Конотоп».
1925 г.

Переклад вірша Маяковського на українську:
«Візьми
Найбільший
Будинок в Нью-Йорку
Роздивись його
наскріз і всіляк.
Побачиш старенькі
Дірки й коморки
Зовсім з дожовтневих Конотопа чи Кобеляк ».

В іншому вірші « Ух и весело!» в друкованій програмі названо « Вагон до Конотопа» з поеми «П’ятий Інтернаціонал» 1928 р. він писав:
«Со смеха,
Слезы потоком
На проходном перегоне
От Киева до Конотопа»

Метеостанція Конотопа.

В зв’язку з створенням в СРСР великих Військово-Повітряних Сил починається будівництво Конотопського аеродрому. При місцевому аероклубі створюється гурток планеристів та парашутистів. Конотоп не випадково був обраним для того щоб тут влаштувати аеродром. Цьому сприяла дуже зручна – роза вітрів в нашому районі. фото 1930 х рр.. Зеленчак

– одна з найстаріших частин міста.

Струмок Зеленчук (вздовж колишньої вулиці Комсомольської ) з північного заходу в р. Єзуч впадала невеличка річечка Зеленчак, протікала через територію електростанції, друкарню вулицю Комуністичну та спортмайданчик ЗОШ №4. (І.Москальов. Цікаві експонати. Газета «Радянський прапор», 13 січня 1979 р.) Зараз вулиця Лесового – одного з визволителів Конотопа у 1943 р. ( Вулиця імені Лесового Митрофана Трохимовича, Героя Радянського Союзу, командира 635 стрілецького полку 143 стрілецької дивізії)

Народився 23.11.1905 р. у с. Рубіжне зараз Харківської області, в сім’ї селянина. Українець. Член КПРС з 1937 р. Закінчив 4 класи. Працював у сільському господарстві. В Радянській Армії з 1927 .У 1928 закінчив командні курси, у 1932 р. – Київську об’єднану військову школу. Учасник радянсько-фінської війни 1939-1940 рр. учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 р. Командир 635 –го стрілецького полку (143-я стрілецька дивізія, 60–а армія, Центральний фронт). Майор Лісовий у запеклому бої 16-18 . 9.1943 на підступах до смт.

Козелець(Чернігівська область) полком відбив ряд контратак піхоти та танків противника. 18 вересня висунув у бойові порядки піхоти полкову та протитанкову батареї, зірвав контратаку противника. У взаємодії з іншими частинами полк оволодів селищем і розвиваючи успіх, форсував Десну і Дніпро, просунувся на 8 км в глиб ворожої оборони і зав’язав бій за сильно укріплений опорний пункт – село Страхолісся (Чорнобильський район Київської області). В бою 30.9.1943 Лесовий був смертельно поранений. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 3.6.1944 посмертно. Похований в м. Остер Чернігівської області. Його ім’я носить одна з вулиць м. Конотоп. ( Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Т.1.с.865) Зруйновані будівлі Конотопа 1943 рр.

Фото зруйнованих цехів КПВРЗ, КЕМЗ та Конотопського вчительського інституту( колишнє комерційне училище)

Фото в’язнів Конотопського концтабору для радянських військовополонених 1941-1943 рр. знайдене на території Австрії.

Фашистські нелюди на окупованій території України для утримання радянських військовополонених та громадян створювали концтабори. На першому фото ми бачимо як ті , хто попав у Конотопський концтабір проходять огляд речей. Потім вони повинні були зареєструватися і одержати місце в невеликих бараках. На території колишнього артполку у великому приміщенні колишньої гімназії знаходилась найбільша кількість людей. Стіни будинку ще довгий час після визволення у вересні 1943 р Конотопа зберігали написи та підписи військовополонених та партизан. Кожного дня в’язнів шикували для перевірки і відправлення на примусові роботи по відбудові мосту через р.Сейм. Тих хто не міг йти по дорозі просто розстрілювали. На другому фото, ті хто залишився після важкої холодної зими 1941 р. Виснажені обличчя, відсутність елементарних норм людського життя , погане харчування та важка праця приводили до масової загибелі військовополонених. Свідки тих часів згадували , що над табором вдень і вночі стояв гул від такої великої кількості людей. Взагалі в Конотопському концтаборі знаходилось більше 75 тисяч чоловік. Кожна третя людина загинула від голоду, холоду, знущань фашистів або під час масових розстрілів 1942-1943 рр . Місцеві патріоти як могли допомагали полоненим. Користуючись дозволом фашистів забирати своїх рідних з концтабору, вони оголошували німцям про те що та чи інша особа є їх родичем. Таким чином було врятовано багато військовополонених Їх підгодувавши як могли вдалося переправити до партизанських загонів або на Велику землю, тобто за лінію фронту. Серед тих хто врятувався були Герой Радянського Союзу Бакрадзе та поет Пилип Рудь. Але не всім пощастило. Перед відступом з Конотопа у серпні - вересні 1943 р німці провели масові за допомогою кулеметів розстріли полонених. Всі загиблі в концтаборі поховані на території Меморіалу або на прилеглих територіях. Кількість їх достеменно невідома. Списки військовополонених не зберіглися. Лише частина прізвищ занесена до «Книги Пам’яті» та «Книги скорботи Сумської області» по місту Конотоп.

Ексгумація розстріляних жертв фашистського режиму 1941-1943 рр.

Після визволення Конотопа була створена державна комісія по розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників на території м. Конотопа. ЇЇ очолив колишній голова Конотопського Китович.

На фото показані місця масових розстрілів в Конотопі, в кар’єрах цегельного заводу та на території артполку. На одній з фотокарток з іншого боку зберігся напис зроблений у 1943 р. Ось цей текст: «Місце розстрілу радянських громадян та військовополонених.

Перший конотопський трамвай 1949 р. Мрія про зручний транспортний засіб для жителів Конотопа початку 20 століття, яке було розкидано на відстані 3 х км від залізничної станції Конотоп та колишнього давнього центру – фортеці Конотоп 17 ст. не покидала конотопців. З появою у Києві конки та електричного трамваю конотопці вирішили створити і у себе – конку. Конка – це вагон на рейках, які повинні були тягнути декілька коней на відстань від залізничної станції до центру. Проект створення конки обговорювався у Конотопській Думі на початку 20 століття, але не був затверджений в зв’язку з тим, що власник- будівник конки не захотів віддавати його у власність міста.

«Враховуючи те, що місто простяглося з півдня на північ на 14 км, зі сходу на захід – на 5-7 км, два великі заводи розташовані у різних кінцях міста, на робочих зборах та на зібраннях населення міста піднімалося питання про місцевий транспорт для перевезення трудящих. Було висловлено багато побажань , а від активних учасників благоустрою міста надійшла пропозиція про будівництво в Конотопі трамвайної колії, починаючи від вокзалу до площі Конотопських дивізій. Тим самим буде вирішено питання поєднання двох окраїн міста. Три місяці тривали підготовчі роботи та збирання матеріалів . Було вирішено прокласти трамвайну лінію по вул. Свободи, по головній вулиці – проспекту ім. Сталіна, Конотопських дивізій. Це найзручніша траса , вона поєднує два заводи не лише з установами міста, а й з місцем відпочинку трудящих». З (довідки будівництва трамвайної колії в Конотопі Сумської області силами трудящих міста в період із 24 травня до 21 грудня 1949 р.). Звичайно, для нашого міста пуск першого трамвая став надзвичайною подією. А цікаво, з чого ж починалось саме будівництво трамвайної колії, хто брав в цьому безпосередню участь, як конотопці сприйняли звістку про започаткування трамвайного руху в нашому місті, з історичних джерел відомо, що у неділю, 24 квітня 1949 р. на будівництво трамвайної лінії вийшло 3 372 конотопці. Працювали 6 годин, та підготували місце для облаштування трамвайної колії протяжністю 2 км. 15 серпня 1949 р. Сталін дає розпорядження на дозвіл Московському міськвиконкому передати раді міністрів СРСР для Конотопа 2 моторних пасажирських трамвайних вагони серії «Ф», це є історичним фактом, підтвердженим документально. 11 вересня 1949 р. отримано 2 вагони з Москви, 21 грудня 1949 р. у день народження Сталіна, о 12 –й годині на мітингу напроти Будинк Рад було відкрито трамвайний рух у місті- 2 трамвайні вагони вирушили у свій перший рейс. Це лише коротенькі історичні факти далекого 1949 р. А скільки людської праці було вкладено для того, щоб перші трамваї вийшли у свою першу путь і започаткували славетню традицію трамвайного містечка Конотоп на довгі роки вперед. Ініціатором організації трамвайного руху в місті Конотоп були Іван Хижняк, М.М.Жариков, П.А.Губар, М.П.Срочко, І.П.Рябенко та інші. У перший рейс трамвай повів інженер трамвайного управління Візенталь. За перші 26 днів роботи трамваю в місті було перевезено 105 тисяч пасажирів, отримано 33 тисячі крб.. за перевезення людей та багажу. На день відкриття трамвайного руху в Конотопі було 2 трамвайних вагони та 3 км трамвайної колії. ( вокзал – проспект Леніна). З одним роз’їздом біля військкомату. У той час не було трамвайного депо для огляду і ремонтування рухомого складу. Не було ремонтної бази колій та електричного господарства. Щодобовий огляд і ремонтування виконувались на кінцевій зупинці « Проспекту Леніна». Оглядовій канаві розміром 1,5 м. х 1,5 м. А в 1951 р. Було збудовано трамвайне депо із колишніх гаражів. Кожен рік трамвайне управління поповнювалось рухомим складом. У 1969 р. здане в експлуатацію нове трамвайне депо. У 1974 р. колектив трамвайного управління був на міську дошку пошани, відзначений нагородами за досягнення високих показників. Нині Конотопське трамвайне управління - це комунальна власність міста. Воно обслуговує 3 маршрути міста. Очолює колектив управління Юрій Іванович Костенко. Він із повагою та розумінням ставиться до своїх працівників, за що колектив його шанує. У розмові з Юрієм Івановичем зясувалося , що незважаючи на труднощі , пов’язані з фінансово-економічним станом підприємства, у 2002 р за підтримки міської Ради вдалося провести поточний ремонт рухомого складу та забезпечити на маршрутах рух 11 трамваїв, які і на сьогодні стабільно працюють на міських маршрутах. За даними управління економіки міської ради, протягом року послугами трамваю користуються близько 8 700 тисяч пасажирів. У 2003 р. кількість пасажирів трамваю збільшилась на 9,5 % порівняно з 2002 р., а за 10 місяців поточного року перевезено на 5,2% більше, ніж за відповідний період минулого року. У місті діє « Цільова програма розвитку електричного транспорту на 2000- 2005 роки % затверджена рішенням міської ради від 26 .04. 2000 р. про цільову програму розвитку електричного транспорту в місті на 2000-2005р., відповідно до якої у 2003 р. з місцевого бюджету було виділено 482 тисячі гривень, які були використані на ремонт рухомого складу , контактної мережі та поточне обслуговування трамвайної колії. У 2004 р. на виконання вище вказаної програми виділено з міського бюджету 50 тисяч гр.., які використані на ремонт 17 вагонів . Під час формування місцевого бюджету на 2005 р. міська рада, як і в попередні роки планує виділення коштів на відновлення колійного, електричного господарств та вагонного парку. Приємною подією цього року стала святкування 55-річчя трамвайного управління. З цієї нагоди 21 грудня відбулися святкові урочистості в колективі підприємства, де були присутні заступник міського голови В.Г.Горох, начальник УЖКГ міської ради М.О. Бурдавіцин та гості з області - директор Сумського тролейбусного управління С.А.Винниченко, голова профспілкового комітету СТУ С.Є.Левченко, начальник технічного відділу УЖКГ у Сумській області В.І.Сорока та інші. Усі вони привітали колектив колег трамвайного управління з ювілеєм та побажали успіхів та процвітання. На заході були також вручені почесні грамоти кращим працівникам управління. А за спільною постановою Держжитлокомунгоспу України та ЦК профспілки Конотопське трамвайне управління нагороджено грамотою за заняття у третьому кварталі 2004 р. другого місця серед аналогічних підприємств. 21 грудня 1949 р. вулицями Конотопа рушив перший трамвай за маршрутом « Вокзал – Будинок Рад – Військомат – Площа Конотопських дивізій». Перша вагоноважата Євдокія Григорівна Шевченко, кондуктор Валентина Степанівна Півень. Цій події присвятив картину «У перший рейс» місцевий художник М.Д.Дешко. на ній зображено урочисте відкриття лінії трамваю у Конотопі. На ній перший секретар МК КП(б)У Іван Антонович Хижняк перерізає червону стрічку перед виходом трамваю на лінію у грудні 1949 р.

30 січня 1992 р. на будинку Конотопського трамвайного управління було встановлено за кошти трамвайного управління пам’ятну дошку з написом: «Хижняку Івану Антоновичу – ініціатору будівництва трамвайної колії в м. Конотопі шляхом народної будівлі в 1949 р.». 1 червня 2004 р. в Міжнародний День захисту дітей в урочистій обстановці заступник голови Конотопського міськвиконкому В.А.Малахов та начальник КП «Конотопське трамвайне управління Ю.І.Костенко відкрили пам’ятник конотопському трамваю – улюбленцю декількох поколінь жителів міста. Він являє собою сучасний трамвай, зроблений на вагонобудівному заводі у далекому уральському місті Усть- Катаві Челябінської області Російської Федерації.

Конотопському трамваю присвятила пісню про Конотоп , відомі строки з віршу «…Перестуком трамвайным начинается утро…» - місцева поетеса Ольга Бездітько. На ці вірши було створено пісню про Конотоп, яка стала справжнім гімном нашого міста.

Будівництво колії першого трамваю під час суботників 1949 р.

На будівництво колії конотопського трамваю виходили конотопці з великим натхненням, бо розуміли важливість для Конотопа цього виду транспорту. Виходили працювати у вільний час з піснями та духовим оркестром. Цікаво .що в будівництві колії брав участь і відомий український письменник , гуморист Остап Вишня. Він приїздив до нашого міста на творчі зустрічі з читачами і дізнавшись про будівництво трамвая в Конотопі власноручно допоміг нести декілька шпал для укладки колії. Пізніше він відправив конотопцям телеграму з вітанням з нагоди пуску першої черги ліні трамваю. Перші трамваї одержали конотопці з м.Москви, а вони дістались СРСР за рахунок репарацій з далекої Німеччини. Можливо з самого Берліна. Як ви бачите на них були встановлені таблички з маршрутом. Трамваї мали місця для водія як попереду так і ззаду.

Доїхавши до кінцевої зупинки водій просто переходив назад в іншу кабіну і трамвайний вагон їхав.

Коліє провід

Побудований на місці колишнього залізничного переїзду у 1950-х рр.. в зв’язку з перевантаженням автошляхів та для безпеки автомобільного та залізничного руху.

Конотопський залізничний вокзал( вже третій за часом). Перша будівля вокзалу 1868 р. На першому поверсі були розташовані зал для пасажирів , каса, буфет та кімнати для відпочинку імператорських осіб. На другому поверсі телеграфно-телефонна станція. Будівля була знищена під час війни. Друге приміщення діяло спочатку як вокзал, згодом як залізнична поліклініка Зараз це приміщення приміського вокзалу станції Конотоп.

Кафе «Сніжинка»

- улюблене місце відпочинку конотопців. Побудована у 1960-х роках. Назву отримала як кафе, де продавали морозиво. На знимку добре видні декілька автоматів для продажу газованої води. Вартість води без сиропу становила -1 копійку, з сиропом -3 копійки. Вартість морозива коливалась від 9 копійок до 24 копійок цінами 1960-1983 рр. Також у кафе продавали пиріжки: з лівером – 4-5 копійок, з м’ясом – 12 копійок.

Пам’ятники Т.Г.Шевченку 1939 та 1993 р

Перший пам’ятник Т.Г.Шевченку (проспект Леніна, 11) встановлений у квітні 1939 р на місці де зараз знаходиться міський будинок культури «Зоряний». Пізніше з початком будівництва БК КЕМЗ у 1956 р. був перенесений на площу перед будівлею школи № 2 на розі вулиць Соборної та проспекту Леніна. Пам’ятник створений за проектом відомого скульптора І.М.Мельгунова. Був урочисто відкритий 30 квітня 1939 о. на честь 125 - річчя з дня народження Т.Г.Шевченка. Скульптура зображує вже немолодого поета, сидячого в роздумі перед далекою дорогою на Батьківщину. Скульптура білого кольору розташована на великому постаменті, обкладеному бутовим каменем.

Другий пам’ятник Т.Г.Шевченку було створено за проектом петербурзького скульптора Бориса Семеновича Смотрова і урочисто відкрито у 1993 р. Він розташований на постаменті з мармуру на облаштованій площадці парку «Юність». Обличчям пам’ятник повернутий до проспекту Миру. Пам’ятник являє собою скульптуру поета одягнутого у довгий сюртук, який сидить на лаві, спершись однією рукою з книгою «Кобзарем» на лаву. Скульптура зроблена з виколотки міді. На підніжжі пам’ятника прикріплені металеві літери з написом «Т.Г.Шевченко». На великі свята та на дні весілля конотопці піднімаються по широким сходинам і кладуть квіти до підніжжя пам’ятника.

Цим вони демонструють свою любов і пошану до великого поета і громадянина.

Конотопський Меморіал, відкрито 1969 р на честь 25 річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників. Місце поховання 30 тисяч радянських громадян, загиблих у роки Великої вітчизняної війни. Перший обеліск на братських могилах конотопців було встановлено на початку 1950-х років. До 25 – річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників були встановлені стели (автори- працівники КЕМЗ та відділку залізниці М. М. Килиб, М.В.Ковш, В.І.Панов, С.С.Сургаева) Меморіал був урочисто відкритий 14 жовтня 1969 р., а в 1977 р. пам’ятники комплексу обклали болгарським мармуром болгарські майстри. В зв’язку з тим, що болгарський мармур був придатний не для зовнішних, а для внутрішніх робіт, через деякий час постало питання про заміну його. Меморіал складається з двох стел та пам’ятника-матері з сином, розташованих на пагорбі, до якого ведуть широкі алеї. Ліва стела присвячена жителям міста, які не повернулися з війни, права – встановлена на братській могилі жертв фашизму – військовополонених та мирних жителів. На одному з обелісків напис: «За роки окупації в м. Конотоп німецько-фашистськими загарбниками закатовано і вбито 27 тисяч військовополонених та 2 870 мирних громадян». На іншому обеліску – у підніжжя десятки металевих плит з прізвищами загиблих конотопців. Перед ним знаходиться Вічний вогонь. У центі Меморіалу на високому постаменті стоїть постать жінки-матері з сином, що символізує віру у торжество життя.

Неподалік Меморіалу розташована територія колишньої чоловічої гімназії, збудованої у 1915 р., згодом території колишнього гарматного полку, де в роки фашистської окупації 1941-1943 рр. знаходився концтабір для радянських військовополонених. На місці Меморіалу до війни знаходився єврейський цвинтар, у ярах цегельного заводу фашисти розстріляли мирних громадян. Серед них – майже 300 євреїв.

На меморіалі.
«Їх багато – багато…
І скорботи печать
Імена як солдати
А солдати мовчать.
Може слухають тишу
Після грому гармат
Може небо світліше
Будить спомин солдат
Про закохані весни,
Про достиглі жита…
Як же серцю довести
Теорему життя?
Серцю вічно ридати
Весняну голубінь
Доспівайте солдати,
Долюбіть, долюбіть…
Імена лиш і дати,
І сльоза - не роса,
Їх багато – багато,
В серці біль не згаса».
Катерина Боярчук.

Мати солдата.
«До неї син приходить лиш у снах
Єдиний син, що став безмежним болем
Скорботою печалі на вустах
Щодень біліє материнське поле.
А вечорами в свята, в самоті,
Сльозами скропить білу вишиванку,
А за вікном ще довго заметіль
Так тужно кличе
«Синку мій, Іванку!...»
А для людей – тепло турбот земних
Та ще жилаві невгамовні руки,
І тужно пестить поглядом сумним
Рожевощоких, не своїх онуків,
Бо син…
Бо син приходить лиш у снах…».

Конотопський завод по ремонту дизель потягів(КЗРДП), колишні Конотопські головні залізничні майстерні 1867 -1914 рр. Пізніше Конотопський паровозо вагоноремонтний завод (КПВРЗ), далі назва змінюється на конотопський вагоноремонтний завод (КВРЗ). Далі сучасна назва – КЗРДП.

Головні залізничні майстерні це комплекс з 15 будівель 1899 -1914 рр. з високими об’ємами домінує у цьому районі. Був довгий час головним індустріальним центром Конотопа.

Авіакон

Арматурний завод

Завод «Поршень»

Конотопський електромеханічний завод «Червоний металіст».

Трамвайне управління імені Івана Антоновича Хижняка

Автостанція

Залізничний вокзал(Свободи, колишня вулиця Царське шосе)

На фото перше приміщення Конотопського залізничного вокзалу 1868 р. побудоване при залізничній станції Конотоп. На першому поверсі знаходилися буфет- ресторан та залізничні каси. На другому поверсі знаходилися телеграф і телефонна станція. Були також імператорські кімнати відпочинку.

Невський ринок( проспект Миру)

На цьому місці раніше знаходилося приміщення залізничного універмагу. Потім побудували наметовий ринок, а невдовзі новий ринок. Назву –«Невський» ринок одержав тому що знаходиться неподалік від місця колишньої церкви – Собору Олександра Невського, зруйнованого в роки Радянської влади у 1930-х рр.

Ярмаркова площа

На фото показана Ярмаркова площа початку 20 століття. В одному з приміщень знаходилася Конотопська поліція. В роки радянської влади ВЧК, в роки фашистської окупації 1941-1943 рр. Конотопська поліція. Зараз в ньому знаходиться Приміщення Повітового казначейства 1897 р.(скарбниці). Архітектор Козело-Поклевський. Зараз стоматологічна поліклініка ( вул.Соборна, 25, колишня Енгельса). Конотопська Студія Телебачення (проспект Миру )

Раніше в цьому будинку знаходилася Дитяча залізнична поліклініка.

Будинок науки і техніки Дирекції залізничних перевезень

Митниця

Прикордонний пост

З вірша Максима Тадейовича Рильського про Конотоп:
«Хоч номінально ми в Європі
В найкращій їз її країн,
Але фактично – в Конотопі,
Що мучить нас, як сучий син».
/Зі статті Виталія Коротича «Верхний слой», газета « бульвар», сентябрь,2004 ,№ 39, с.11./

Пам’ятник О.С.Пушкіну (проспект Mиру,8)

Пам’ятник С.М. Кірову

Пам’ятник льотчикам 108 штурмового авіаполку, сформованого у Конотопі 1939 р.

Пам’ятник В.І.Леніну

Пам’ятник робітникам та службовцям КЕМЗ

Пам’ятник Степану Івановичу Радченку

Пам’ятник Івану Івановичу Радченку

Пам’ятний знак афганцям (проспект Леніна) знаходиться у сквері на проспекті Леніна. Встановлений на честь воїнів-афганців, воїнів-інтернаціоналістів. Напис на плиті: «Воинам Конотопщины, погибшим при исполнении интернационального долга в республике Афганистан» Автори пам’ятника – Гаврик Микола Павлович, Бурин Микола Інокентійович. Встановлений за рішенням міськвиконкому, на честь 11 воїнів – афганців, загиблих при виконанні інтернаціонального боргу в Афганістані. Матеріал – чорний граніт. Розміри – 1,93 х 0,78 х 0,33 м.

Будівля Дитячої поліклініки.

( Ярмаркова площа,12. Колишня площа Революції).Будівля 1959 р. Раніше використовувалася як приміщення Конотопського райкому Компартії України. Мала зали засідань на 100 місць та 70 місць. Зараз це приміщення Конотопської дитячої поліклініки.

Пам’ятний знак чорнибильцям (проспект Леніна)

Конотопський краєзнавчий музей імені О.М.Лазаревського (вул. Садова,2)

Один з найстаріших музеїв Сумської області. Заснований 26 вересня 1900 р. за сприяння О.М.Лазаревського у одній з кімнат будинку конотопського земства. Першим завідувачем був М.П.Кандиба. Разом з ним працювали та створювали музейну історію наші земляки Конотопщини - відомий історик Лівобережної України Олександр Матвійович Лазаревський, ім’ям якого названо музей та відомий бібліограф, член-кореспондент Російської академії наук Степан Іванович Пономарьов. Вони одними з перших подарували музею предмети старовини та особисті книги. Лазаревський подарував музею перші експонати – твори мистецтва, книги, старовинну зброю, рукописи. О.М. Лазаревський народився у с.Гирявці Конотопського повіту( зараз село Шевченкове). Автор більш 500 наукових праць та статей з історії Лівобережної України, серед них «Описание Старой Малороссии. Полк Нежинский», яка вміщує багато матеріалів з історії Конотопщини. Музей неодноразово змінював своє місцезнаходження. З 1934 р. музей працював як історико- краєзнавчий , а з 1950 працює як краєзнавчий. З березня 1973 р. знаходиться у пристосованому одноповерховому приміщенні в м. Конотоп, по вулиці Садовій, 2. Музей має 10 виставкових експозиційних залів, загальною площею понад 500 кв. метрів, де представлена природа Конотопщини, далеке минуле рідного краю, фотокартки старого та сучасного Конотопа, видатні діячі краю, конотопська відьма у персонажах, етнографія –українська хата. Почесне місце займає великий зал присвячений подіям Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Є також зал картин наших земляків. До міжнародного дня музеїв була відкрита постійно діюча виставка «Західне та східне мистецтво XVII – XIX ст.», де представлені шедеври різних епох. Серед них – середньовічний італійський живопис, твори відомого російського художника М. Мамонтова, унікальна колекція мармурових та керамічних ваз – продукції заводу « Абрамцево». Почесне місце в залі займає виконана по дереву статуя Богоматері з Ісусом та Іоанном Хрестителем початку XVII ст. та старовинний петербурзький рояль фірми «Шредер». Маючи велику колекцію картин у музеї конотопці зараз можуть похвалитися що і їхньому рідному місті є своя власна «Мала Третьяковка». Зберігається у музеї частина унікальної бібліотеки, яку збирав свого часу наш земляк , бібліограф С.І.Пономарьов. Він мав одну з найбільших у Чернігівській губернії бібліотек і заповідав її Конотопському земству, яке не спромоглося зберегти його унікальної бібліотеки з 15 тисяч томів.

Зараз у музеї знаходиться понад 23 тисяч одиниць збереження музейного фонду. Працює в музеї 14 працівників. Рішенням Кабінету Міністрів України від 8 липня 1999 р. Конотопському краєзнавчому музею було присвоєно ім’я Олександра Матвійовича Лазаревського, якого сучасники ще у XIX столітті називали « конотопським патріотом».

Сволок – надійний захисник хатніх.

До цікавих елементів у конструкції давнього українського житла належить сволок(брус на якому тримається стеля в хаті). Його можна вважати однією з найдавніших конструктивних деталей, прототип якої слід шукати ще в найпримітивнішому житлі – ямі, прикритої зверху настилом з паралельно покладених одне біля одного дерев. У напівземлянках періоду Київської Русі він уже добре простежується. Його прилаштовували на вершині причілків ( при повздожному – вінчатому перекритті) або на 2 –х сохах, які закопуються в землю по центру при причілкових стінках. В Росії сволок на гребні будинку з рубленим перекриттям називають «охлупнем». Перехідним етапом такої конструкції була «горбата стеля», яка зустрічалася до наших днів на Поліссі в будівлях гончарів. На рівні висоти зрубу вздовж довгих сторін клали полиці для сушіння посуду. Пізніше сволок ( в деяких місцевостях – «бальок», «трам») знову «ввійшов» у конструкцію плоскої стелі – настилу і клався вже не на сохи, а напричілкові стіни.

В експозиції музею представлений сволок з села Алтинівки подарований 20 липня 1736 р. із заповітом батька сину з різьбленим присвяченням. Та частина дерев’яних дверей Конотопського Собору Різдва Пресвятої Богородиці 1700 р. з різьбленим написом.

Колекція цегли складається цегли 19-20 століть з карбованими написами-відбитками власників заводів. Серед них: «Лебедь», «МКВ ж. д.»,

Їх іменами названі вулиці міста:

Назва стара - нова назва
Кандибина - Робітничо-селянська
Лучинка - Роменська
Пироговська - Пирогова
Цехова - Санжаревського - ( від 21 .06.1961)
Успенсько-Троїцька – Ворошилова (до 7.01.1970) – Червоноармійська - Успенсько-Троїцька( з 5.09.1991)
Зеленчак – імені Лесового (з 4.09.1968)
Паралельна – Коломійченко І.Д.( з 4.09.1968)
Доповнення до протоколу № 1 обєднаного засідання бюро Конотопського РКП(б) У та міськвиконкому 18.10.1944
9. Соснівська – Пролетарська
10.імені Кагановича - Пряма
11.Імені Ватутіна – Межева
12.Імені Пушкіна – Червоно-переможна
13.Імені Рокосовського – Будівельна
14.Імені Ушинського - Низова
15.Імені Таїрова – Тиха
16.Імені Сотникова – Вокзальна
17.Залізнична – Малярно-прорізна
18. Пуста
19.Імені Головина - Запитомницька
20. Бабка-Костьольна - Рубинського - Імені Рубинського – Сталіна
21.Базарна площа – площа Конотопських дивізій
22.Роменська- імені генерала Г.І.Тхора
23.Столярна – імені Марути ( 20.10.1967)
24.Імені Євгенії Бош – Контрольна
25.Імені братів Степняків – Радгоспна
26.Шкільна – імені Жарикова
27.Батарейна – імені П.Лідова (від 1967)
28.Громадська – імені Декабристів ( від 1967)
29.Кладбищенська – імені П.І.Руденка ( від 1967
) 30.Месткомівська - імені А.Б.Панова ( від 1967)
31.Ново прорізна – імені Довженка ( від 1967)
32.Ново кооперативна – імені І.Репіна 33.Нова – імені Смілянського
34.Пінчуківська – Постишева ( від 1967)
35.Польова – ім. М.Hемолота ( від 1967)
36.Гарматна – Братів Радченків ( від 1967)
37.Трубна – ім. К. Неровні ( від 1967)
38.Червоно-селянська – ім.Кочемазова ( від 28.09. 1967)
39.Площа Новикова П.І. (від 1967)
40.Соборна-Червона – ім. Ф.Енгельса – Соборна
41.Ладонка – Новикова П.І.
42.Депутатська – Олексійовська
43.Соснівська – проспект Миру
44.Невський проспект – Леніна
45.Леонова – імені Ватутіна
46.Проспект Сталіна – Хмельницького
47.Волочаївська – імені Жарикова
48.Площа Незалежності – площа Миру - 50 –річчя Жовтня( від 20.10 1967р. рішенням міськвиконкому) - площа Миру
49.Лизогубівська – Виконкомівська
50.Свердлова ( рішенням від 1997 р. поділена на дві Свердлова від центру міста ( Воронцова ) до міста на р.Єзуч
51.Нова – Конотопських партизан - до кінцевої зупинки трамваю №1
52.Путивльська (18-19 ст.) – Свердлова
53.Достоєвського
54.І.Франка (від 20.10.1957)
55.Батуринська – Р.Люксембург – Батуринська
56.Сарнавська – К.Лібкнехта - Сарнавська
57.Красногірська – Комуністична – Красногірська
58.Площа Ярмаркова – площа Революції – Ярмаркова
59.Олександрівська – Соціальна – газети Правди - Олександрівська
60.К.Маркса – Лазаревського
61.Мікрорайон наприкінці вул. Конотопських партизан – у вулицю Козацьку та Різдвяну
62.Мікрорайон в межах вул. Цілинної – Санчуківську та Поліську та провулок
63.Мікрорайон «Сонячний» наприкінці Професійної – вул. Гетьмана Виговського
64.Квітки – Основ’яненка (та три провулки) – вул. Куколка
65.Усунути вул. ім.Косіора і вважати її продовженням вул І.Франка
66.Прохоренка Н.С.( від 19.04 .1985) – колективної вул. 2-й провулок
67.Стадіонної частина –ім.Ананьєва ( від №№ 35, 38 до кінця)
68.Частина вул. Стадіонної від початку до № 33, 36 - ім. В.П.Мирошниченка
69.Зв’язкова – ім. С.М.Варениці
70.Від 29.09.1954 перейменовано 3-й провулок Ватутіна – Чехова,
71.2-й провулок Високої – П.Осипенко
72.3-й провулок Деповської – Тургенєва
73.1-2й провулок Широкої – Олега Кошового
74.1-й провулок Ватутіна – Толбухіна
75.1-й провулок проспекту Сталіна – Жданова
76.1-й провулок Ярковської – Рибалка
77.2-й провулок Свердлова – Кутузова
78.Польовий шлях на міське озеро – Польова
79.1-й провулок Рокосовського – Разіна
80.2-й провулок Рокосовського – Л.Толстого
81.4-й провулок Рокосовського - Лермонтова
82.1-й провулок Ніжинської – Коцюбинського
83. 5-й провулок Заводської – О.Матросова
84.2їй провулок Будьонного – Ушакова
85.3-й Будьонного – Куйбишева
86.4-й Будьонного – Щербакові
87.1-й провулок Кооперативної – Калініна
88.1-й провулок Мічурина – Пугачова
У Санкт-Петербурзі є вул. Конотопська ( від 15.12.1952) – названа на честь визволення Ленінграда за наказом Верховного Головнокомандуючого від 10.09.1943

Перелік вулиць міста Конотопа станом на 01.04.2003 р.
1.Анан’єва
2.Бабка
3.Батуринська
4.Берегова
5.Блинова
6.Блюхера
7.Богдана Хмельницького
8.Богушевича
9.Братів Радченків і провулки
10.Братів Степняків
11.Будівельників
12.Будьонного
13.Варениці
14.Ватутіна
15.Весняна
16.Виконкомівська
17.Вирівська
18.Висока
19.Вишнева
20.Вільямса
21.Волочаївська
22.Гагаріна
23.Гастелло
24.Гвардійська
25.Генерала Драгомирова
26.Генерала Обруча
27.Генерала Тхора
28.Головіна
29.Горького
30.Грибоєдова

31.Дарвіна
32.Декабристів
33.Деповська
34.Депутатська
35.Димитрова
36.Дзержинського
37.Добролюбова
38.Довженка
39.Дружби
40.Євгенії Бош
41.Єсеніна
42.Жарикова
43.Жовтнева
44.Жуковського
45.Завгородня
46.Задесенка
47.Залізнична
48.Заозерна
49.Зарічна
50.Зелена
51.Інтернатна
52.І.Франка
53.Калініна
54.Квартальна
55.Київська
56.Кирова
57.Ковальська
58.Ковпака
59.Козацька
60.Клубна
61.Колективна
62.Колесна
63.Коломійченка
64.Комсомольська
65.Комунарів
66.Конотопських партизан
67.Площа Конотопських Дивізій
68.Кооперативна
69.Короленка
70.Косіора
71.Космонавтів
72.Котельна
73.Котляревського
74.Котовського
75.Кочемазова
76.Коцюбинського
77.Кошевого
78.Красно гірська
79.Крилова
80.Кругова
81.Крупської
82.Куйбишева
83.Куколка
84.Кутузова
85.Лазаревського
86.Лазо
87.Леніна
88.Лермонтова
89.Лесі Українки
90.Лесового
91.Ливарна
92.Лисенка
93.Лісова
94.Літня
95.Лугова
96.Лукіна
97.Луначарського
98.Льва Толстого
99.Малиновського
100.Малосадова
101.Марути
102.Матросова
103.Маяковського
104.Металістів
105.Механічна
106.Миру
107.Мірошниченка
108.Мічурина
109.Молодіжна
110.М.Немолота
111.Набережна
112.Надії Волкової
113.Надпутьова
114.Нахімова
115.Некрасова
116.Ніжинська
117.Неровні
118.Новикова
119.Новоселиця
120.Ногіна
121.Олександрівська
122.Осипенко
123.Осіння
124.Островського
125.Павлова
126.Панфілова
127.Перемоги
128.Парківська
129.Паризької Комуни
130.Пархоменка
131.Петровського
132.Піонерська
133.Південна
134.Пирогова
135.Плеханова
136.Площа Миру
137.Площа Революції
138.Поліська
139.Польова
140.Поперечна
141.Проектна
142.Пролетарська
143.Промислова
144.Професійна
145.Путейська
146.Пугачова
147.Пушкіна
148.Радянська
149.Репіна
150.Рибалка
151.Різдвяна
152.Рокоссовського
153.Руденка
154.Робітничо-селянська
155.Родимцева
156.Рябошапки
157.Стояна
158.Санжаревського
159.Семашка
160.Соборна
161.Свободи
162.Садова
163.Серафімовича
164.Сарнавська
165.Санчуківська
166.Свердлова
167.Слюсарна
168.Смілянського
169.Спортивна
170.Ст.Разіна
171.Стаханівська
172.Соборна
173.Сонячна
174.Соснівська
175.Суворова
176.Сумська
177.Східна
178.Таїрова
179.Тимирязева
180.Толбухіна
181.Торфяна
182.Тургенєва
183.Трудова
184.Тухачевського
185.Українська
186.Успенсько-Троїцька
187.Урицького
188.Ушакова
189.Фізкультурна
190.Фрунзе
191.Фурманова
192.Цілинна
193.Ціолковського
194.Цюрупи
195.Чайковського
196.Чапаєва
197.Червоно заводська
198.Чернишевського
199.Чехова
200.Чкалова
201.Шевченка
202.Широка
203.Шолохова
204.Щербаковa
205.Щорса
206.Якіра
207.Ярківська
208.Ярмаркова
209. 8-го березня
210. 1–го травня
211. 9-го січня
212. 6-го вересня

Письменників: Богушевича Францишека Казимировича (1840-1900), класика білоруської літератури, учасника польського повстання 1863 р., випускника ніжинського ліцею, який близько 10 років мешкав у Конотопі і був судовим слідчим в Конотопському повіті.

Грибоєдова Олександра Сергійовича (1795-1829), автора безсмертного твору-комедії «Лихо з розуму», який ніколи не був в Конотопі.

Гоголя Миколи Васильовича (1809-1852), класика російської та української літератури, автора повісті « Пропала грамота» ( « Пропавшая грамота»), в якій він написав про Конотоп.

Неодноразово Гоголь приїздив до Конотопа, тому що тут проживала його рідна сестра Головня(уроджена –Гоголь). З нею та її рідними він листувався. Крім того бібліографію праць М.В.Гоголя склав наш земляк, вчений бібліограф С.І. Пономарьов. Його ім’ям було названо вулицю у Конотопі на початку 20 століття.

Горький Максим (Пєшков) ( 1868-1936), відомий російський письменник. Був в Конотопі на початку 20 століття під час подорожі на південь Російської імперії. Добролюбов Микола Олександрович(1836 -1861 ), російський літературний критик і публіцист, співробітник журналу « Современник», який виписував наш земляк С.І.Пономарьов. Не був в Конотопі.

Довженко Олександр Петрович (1894-1956), радянський письменник, кінорежисер. Написав про Конотоп у своїх «Щоденниках».

Достоєвський Федір Павлович (1821-1881), відомий російський письменник. Ніколи не був в Конотопі.

Єсенін Сергій Олександрович (1895-1925), російський поет. Був в Конотопі у 1920-х роках, під час виступів на Україні.

Жуковський Володимир (1783-1852), російський поет. Ніколи не був в Конотопі.

Франко Іван Якович(1856-1916), український письменник-демократ. Ніколи не був в Конотопі. Крилов Іван Андрійович (1796 -1844), російський поет – байкар, ніколи не був в Конотопі.

Коцюбинський Михайло (1864-1913), український письменник. Був в Конотопі 1910 р. проїздом, коли їхав на суд над учасниками справи, яку він описав в повісті «Фата Моргана». Був другом історика О.М.Лазаревського.

Котляревський Іван Петрович(1769-1838), український письменник. Творчість якого вплинула на подальший розвиток української літератури. Автор всесвітньовідомої комічної поеми «Енеїди», одного з перших творів української мови, який відобразив народний побут та соціальні відносини на Україні кінця 18 століття. Книгу видав власним коштом наш земляк – вчений Пурпура Максим Йосипович, за що одержав від письменника Котляревського не подяку, а принизливе ім’я – «Мацапура», тобто розбійник - зарізяка.

Короленко Валентин Галактіонович(1853-1921) російський письменник. Неодноразово бував в Конотопі по дорозі залізницею з Москви до Полтави.

Лермонтов Михайло Юрійович(1814-1841), російський поет і письменник. Був в Батурині проїздом. В Конотопі ніколи не був, але під час служби на Кавказі зустрічався з нашим земляком письменником Костенецьким.

Лідов Петро Олександрович (1905-1944), радянський журналіст, кореспондент газети « Правда», який раніше працював відповідальним секретарем Конотопської газети «Сілянські вісті». Автор нарису про Героя Радянського Союзу Зою Козмодемянську - «Таня». Його ім’ям названо вулицю з 1967 р. Попередня назва вулиці – Батарейна.

Леся Українка ( Л.П.Косач-Квітка) ( 1871-1913), українська письменниця і поетеса, В Конотопі ніколи не була.

Толстой Лев Миколайович ( 1828-1913), російський письменник. Був в Конотопі . Знайомий Б.Лазаревського та проводив листування з одним з мешканців Конотопа Ананієм Пилявецьким. Маяковський Володимир Володимирович (1893-1930), радянський поет, був в Конотопі проїздом. Написав про Конотоп у своєму вірші про Америку.

Пушкин Олександр Сергійович ( 1799-1837), російський письменник і поет. В Конотопі йому встановлено пам’ятник в парку «Юність». Наш земляк – вчений-бібліограф С.І.Пономарьов писав листа до ювілею поета.

Островський Микола, радянський письменник. Автор книги «Як гартувалася сталь». Листувався з мешканкою села Попівки Мотею Мурай.

Плеханов Георгій Валентинович, російський письменник, політичний та громадський діяч.

Серафімович Олександр(псевдонім- Олександр-Попов), російський радянський письменник. Автор класичного твору радянського реалізму «Железный поток».1924 р. –лауреат Сталінської премії.

Смілянський Леонід Іванович, відомий радянський письменник, Наш земляк. Його імям також названо школу № 11. Попередня назва вулиці – Нова.

Тургенєв Іван Сергійович, російський письменник. Ніколи не був в Конотопі.

Фурманов Дмитро Андрійович, радянський письменник, автор повісті «Чапаев». Ніколи не був в Конотопі.

Чехов Антон Павлович, російський письменник. Був в Конотопі, на залізничній станції під час поїздки до м.Сум, де він проживав деякий час.

Чернишевський Микола Гаврилович(1828-1889),російський-революціонер–демократ, російський письменник і філософ. Автор роману «Що робити?».

Шевченко Тарас Григорович ( 1814-1861), український поет. Неодноразово бував на Конотопщині. У серпні 1859 р. відвідав у с. Гирявці ( Шевченкове) сімю Лазаревських, з якими довгий час дружив. Був проїздом у Конотопі. В Конотопі та с. Шевченкове встановлені пам’ятники Т.Г.Шевченку.

Вчених: Дарвіна Чарльза - названа на честь Чарльза –Роберта Дарвіна(1809-1892), англійського природознавця- вченого, природодослідника засновника наукової біології та матеріалістичного вчення про історичного походження тварин та рослин шляхом природного відбору ,автора теорії еволюції – «дарвінізму».

Лазаревського – названа на честь видатного історика Лівобережної україни О.М.Лазаревського, якого саме не встановлено на табличці на вулиці.

Лисенко- названа на честь Лисенка, чи не того самого Лисенка , за допомогою якого було знищено відомого вченого – Мічурина –названа на честь, Мічуріна Івана (1855 - 1935 ), російський радянського вченого- селікціонера, академіка ВАСГНІЛ автора більш 300 селекційних сортів фруктових видів дерев. Його ім’ям названі були в радянський час так звані – « мичуринські сади», де мешканці міст вирощували на присадибних ділянках овочі та дерева.

Тимирязева - на честь Тимирязева Клемента Аркадійовича (1843-1920 ), російський вчений. Засновника російської фізіології рослин, член-кореспондента петербурзької РАН.

Ціолковського - на честь Костянтин Едуардовича Ціолковського ( 1857-1935), російський винахідник у галузі аеро і ракетодинаміки, основоположник космонавтики. Радянський вчений, автор теорії космонавтики. Ніколи не був в Конотопі.

Художники: Репін Ілля Юхимович, російський художник, Написав картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану», де зобразив нашого земляка генерала М.І.Драгомирова у вигляді запорозького отамана Сірка. Був неодноразово в Конотопі на садибі М.І.Драгомирова. Колишня Новокооперативна.

Композитори: Чайковський Петро Ілліч, російський композитор. Був на Сумщині, в с. Низи, де відпочивав у графіні фон Мекк. Був в Конотопі у старшого брата Миколи Ілліча, який працював в управлінні Московсько-Курсько- Воронізької залізниці.

Стаханов Олексій Григорович шахтар Донбасу , який в ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. встановив всесоюзний рекорд видобутку вугілля, дав за зміну( 5 годин 45 хвилин) виконав 14 норм і добув 102 тони ( 227) тон вугілля. Засновник масового руху робітників за підвищення продуктивності праці - стаханівського руху. Тільки через кілька десятиліть було офіційно визнано, що Стаханов установив рекорд не сам: він рубав вузький прохід, а за ним ішла бригада, котра розширювала забій і кріпила стіни.

Котовський Григорій Іванович(1881-1925), герой громадянської війни, командир Червоної Армії. Вів боротьбу з білогвардійцями на Україні, приймав участь у походах проти Денікіна та білополяків.

Кіров (Костриков) Сергій Миронович ( 18 -1934), діяч ВКП(б) та Радянської держави 1930 – х років.

Наші земляки – Герої Радянського Союзу

Вища доблість не проливати нічиєї крові, забезпечувати спокій всьому світу і мир своєму часу. Тобто часу коли живеш. Та не досягло суспільство ще такої доблесті. І тривають війни І гинуть люди. Сотні. тисячі обірваних доль… Сотні і тисячі ненароджених життів. У горнилі Великої Вітчизняної війни згоріли полководці й рядові, чоловіки й жінки, наші земляки і уродженці інших міст. Пам'ять про них увічнена по-різному Ми проходимо вулицями Конотопа і читаємо назви:: 6 Вересня, генерала Тхора, Лєсового, Таїрова, Головіна, Коломійченка, Конотопських дивізій, Конотопських партизан, Панова, Лукина, Ватутіна, Рокоссовського, Рябошапки, Руденка, Лідова, Толбухіна, Немолота, Кочемазова, Волкової. Ті хто не повернувся з фронтів 1914-1945 рр., хто залишився навічно в партизанських лісах чи в підпіллі, їх, молодих і зрілих, ми тепер згадуємо, поглянувши на вуличні покажчики. Близько 40 вулиць Конотопа носять імена героїв Великої Вітчизняної.

Цитовський Юхим Григорович Герой Радянського Союзу, народився 22 жовтня 1920 р. в м. Конотоп у сім’ї службовця у 1939 р. закінчив Конотопську середню школу № 4, а у вересні 1939 р. був призваний на військову службу. Коли почалася Велика Вітчизняна війна служив у штабі 55-го стрілецького корпусу, пізніше був помічником начальника штабу полку по розвідці і оперативній частині. З 1944 р. і до кінця війни командував стрілецьким батальйоном. Воював на Південному, Північно-Кавказькому, Закавказькому, Південно-Західному і 1-му Білоруському фронтах. За заслуги перед Батьківщиною Ю.Г.Цитовський був нагороджений орденами Червоно Прапора, Олександра Невського, двома орденами Червоної Зірки і кількома медалями. Був контужений і кілька разів поранений. В післявоєнний час полковник запасу комуніст Ю.Г.Цитовський жив і працював у Львові. Помер 16 листопада 1994 р.

Варениці –названа на честь Варениці Семена Мефодійовича, нашого земляка. 1917 р. працював помічником коваля в Головних залізничних майстернях . революцію сприйняв як кровну справу. виконував доручення більшовиків, був зв’язковим в загоні червоногвардійців. Із зброєю в руках захищав Радянську владу. Сміливого дужого юнака поважали за відданість революційні справі, чесність і доброту. Семен Варениця був особисто знайомий з М.Р.Санжаревським, П.І.Новиковим, І.М.Марутою. загибель Новикова сприйняв як особисту тяжку втрату. 1920 року став комсомольцем. Працював над собою, вчився вечорами. За ленінським призовом у 1924 став комуністом. Енергійний вольовий, він завжди був душею колективу, Його слово було авторитетним для товаришів. 1931 р. варениця працював майстром, а потім начальником арматурного цеху КПВРЗ. Організаторські здібності, наполегливість, цілеспрямованість керівника при підтримці колективу дозволили вивести цех у передові. Багато працював як пропагандист. Уважно слідкував за міжнародним становищем, систематично інформував про події робітників цеху. 1933 р. до влади прийшли фашисти, а зі Сходу нашій батьківщині загрожували японські мілітаристи. Більшовик Варениця добровільно виїхав до Приморського краю, став командиром Червоної Армії. З перших днів Великої Вітчизняної виїхав у лавах захисників Батьківщини. У складі 498 –го полку 132 –ї стрілецької дивізії брав участь у кровопролитних боях під Сталінградом, у Курсько-Орловській битві. Бої за Конотоп і Бахмач були тяжкими. фашисти вперто утримували стратегічний плацдарм. Збереглися спогади командира 498 –го полку 132 –ї дивізії полковника Я. Коржикова: «після одержання наказу про наступ на Конотоп, я викликав своїх заступників та командирів підрозділів Йшлося про проникнення в тил противника (на залізничний вузол Конотоп) з метою викликати паніку в стані ворога і тим самим полегшити визволення Конотопа. очолити цю операцію добровільно взявся мій заступник майор С.М.Варениця. довід його був переконливим: «Це, моє рідне місто. Знаю кожну вулицю, кожен провулок…». Штурмовий загін Варениці складався з роти автоматників, взводу саперів, і відділення зв’язківців. Група швидко і непомітно увійшла в місто, через своїх родичів Варениця дізнався де і що знаходиться. Загін раптово напав на німецький штаб, посіяв паніку, особливо на німецькому аеродромі, знищив у нічному бою понад 100 фашистських солдатів і офіцерів, врятував від руйнування споруди залізничного вузла, що були підготовлені ворогом до знищення, в тому числі і Будинок Культури імені Луначарського. Дії загону Варениці послужили сигналом для загального наступу. Учасник цієї операції іван Петрович Арбузов згадує: « я пройшов усю війну. Багато бачив, але найхвилюючою була зустріч із жителями Конотопа. ранком на вулицю люди виходять з побоюваннями і раптом бачать своїх, в пілотках з червоними зірочками. Бійці втомлені стурбовані, говорити з людьми не могли бо поспішали: завдання необхідно було виконати до кінця. Командир у цьому ділі був принциповий». До вечора 6 вересня 1943 р. Конотоп був звільнений військовими підрозділами 60-ї, 16-ї повітряної арміями та іншими частинами. На квартирі батька С.М.Варениці (вул. Ватутіна) був підписаний протокол про визволення Конотопа. Семен Мефодійович Варениця загинув через місяць після визволення рідного міста -6 жовтня 1943 р. у боях за Київ. Похований у с. Страхолісся на Київщині.

Микола Францевич Гастелло. У 1933 р. закінчив Луганську військову школу льотчиків Служив у частинах бомбардувальної авіації, брав участь у боях на р. Холхін-Гол і в радянсько-фінській війні. У діючій армії з червня 1941 р. Командир ескадрильї 207 –го дальнобомбардувального авіаполку капітан Гастелло виконував 26 червня 1941 р. черговий виліт на завдання. Його бомбардувальник був підбитий і загорівся. Капітан спрямував палючий літак на скупчення ворожих військ. Від вибуху бомбардувальника противник мав великі втрати. За цей подвиг 26 липня 1941 р. капітану Гастелло було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.

Є у Конотопі вулиця що носить ім’я генерал-лейтенанта О.І.Родимцева. Олександр Іванович на фронтах Великої Вітчизняної з червня 1941 р.. командир 32 –го гвардійського стрілецького корпусу 5 –ї гвардійської армії Першого Українського фронту гвардії генерал Родимцев за уміле керівництво військами корпусу при форсуванні р. Одер у січні 1945 р., особистий героїзм і мужність був нагороджений вже другою медаллю «Золота Зірка». Кожен конотопець вийшовши літнього ранку на свою вулицю, вдихнувши пахощі яблунь, груш, вішень має відчути серцем красу цього мирного дня і вдячність людям, які ціною власного життя його нам подарували. І впорядковувати вулиці, що носять імена Героїв і звеселяти їх новими будівлями для миру і щасливого життя.

Михайло Немолот – загинув 17- річним . червневого дня 1942 р. партизанський патруль Конотопського загону «Смерть фашизму» зустрів у лісі худорлявого юнака. « Якщо ви справді партизани , то я до вас. Прийміть мене у свій загін. Робитиму все, що накажете»… Через місяць про нього вже говорили як про кмітливого розвідника. Розповсюджував листівки, радянські газети, збирав цінні відомості, передавав магнітні мини для здійснення диверсій на залізничних коліях. У селі Шляхове Кіровоградської області Михайло з групою розвідників знищив групу фашистів і захопив три станкових кулемети. Нерівним був бій Михайла та його товаришів із розвідувальним загоном гітлерівців у білоруських лісах. Під час погоні фашисти вбили під Михайлом коня, але взяти його в полон не вдалось. Підпустивши на відстань 5 метрів він дав чергу з автомата і скосив переслідувачів. По закінченні війни розповідали про цей епізод комісари партизанського загону Ф.Канавець і І.Петрикей. Останній раз Миша у складі групи партизан пішов у розвідку в районі Городниці, що на Житомирщині . Під час переправи через річку Случ розвідників оточили німці й поліцаї. Юнак був поранений. Першими до Миши кинулися на допомогу його бойові друзі Володя Ганюк та Ваня Переверзєв. Зробили з шинелі носилки, щоб віднести Немолота на базу. Там за життя юного розвідника боролись партизанські лікарі.Та як нестаралися, врятувати його не змогли. Хоронили Мишу Немолота в селищі Городниця на високій горі.

За клопотанням ветеранів колишнього 108 –го гвардійського ордена Суворова штурмового авіаційного полку, який був сформований на Сумщині виконком Конотопської міської ради у 1981 р. вирішив назвати одну з вулиць міста ім’ям Героя Радянського Союзу Василя Яковича Рябошапки. Рябошапко – колишній інструктор планерного спорту став військовим льотчиком у відповідь на заклик комсомолу. Та недовгим був його бойовий шлях - 3 квітня 1942 р в нерівному повітряному бою Василь Якович загинув смертю хоробрих. Звання Героя Радянського Союзу йому присвоєно посмертно. Під час Великої Вітчизняної війни полк брав участь в обороні Одесси, в боях на Курсько- Орловській дузі, у визволенні України і Білорусі. Скрізь льотчики –гвардійці показували зразки героїзму та мужності. Зокрема Василь Якович Рябошапка знищив багато танків, автомашин, гармат, живої сили ворога. Він гордість і слава, один з 11 Герїв Радянського Союзу 108-го гвардійського штурмового авіаполку.

Ярмаркова – Варварівська – площа Революції

Вулиця Ярмаркова є продовженням Ярмаркової площі, на якій ще у 18 столітті проводилися ярмарки. Ця вулиця відома тим, що у другій половині 19 століття у своєї сестри мешкав відомий вчений, бібліограф Степан Іванович Пономарьов. Пізніше в цьому будинку знаходився Конотопський краєзнавчий музей. Потім знаходився Будинок піонерів. Потім його передали військкомату. 2002-2005 рр. в будинку знаходився міський клуб собаківництва та спортивний клуб. На першому поверсі знаходився приватний магазин – « Секонд Хенд». До 2006 року існував цей будинок, але визнаний архітектурним відділом міськвиконкому непридатним для житла та невизначеною пам’яткою архітектури. Також було оголошено що ця будівля іде під знос. Незважаючи на звернення конотопських краєзнавців зберегти будинок він був зруйнований місцевими циганами та жителями сусідніх будинків. На початку 20 століття вулиця мала назву Варваринська. Сучасна Ярмаркова вулиця раніше мала назви – Варваринська, площа Революції. Вона є продовженням Ярмаркової площі, на якій, ще 18 ст. три рази на рік проходили ярмарки – Весняний. Літній та осінній. До Конотопа приїзджали торгувати з Лубен, Хорола, Прилук, Ромен, Ніжина, з Курського та Путивльського повітів. Ярмарки того часу були важливими подіями в житті мешканців нашого міста. До міської казни надходили значні податки після їх проведення. Саме на Ярмарковій площі була розташована і земська управа. Вона вдала освітою, охороною здоров’я, будівництвом шляхів а також відправляла земські повинності. На території площі знаходилось міське казначейство та поліцейська управа, розміщувалась міська водозбірна вежа. Вулиця відома і тим, що у другій половині 20 ст. у своєї сестри мешкав відомий російський і український філолог, вчений, літературознавець та бібліограф Степан Іванович Пономарьов (1828-1913). Хоча сам він був виходцем з Конотопа, після закінчення Київського університету працював на педагогічній ниві у Полтаві, а з 1872 р. в Конотопі. Свою пелагічну діяльність він весь час поєднував з науково- бібліографічною. Друкуватись почав 1850, активно співробітничав у журналах «Отечественные записки», «Киевская старина» та інших. У 1892 р. Пономарьов здійснив друге видання знаменитої «Іліади» Гомера. Сьогодні Ярмаркова займає досить велику площу. Від стоматполіклініки(колишнього казначейства) до вул. Красногірської. На її території знаходиться ринок, шевська майстерня., пункт прийому склотари, приватні магазини.

Пугачова – названа на честь Омеляна Івановича Пугачова (1742-1775), ватажка селянської війни 1773-1775 рр. в Росії, донського козака, якій в серпні 1773 р. підняв на повстання яїцьких козаків і оголосив себе імператором Петром III.

Чапаєва – названа на честь Василя Івановича Чапаєва (1887-1919), героя громадянської війни, начальника 25 –ї стрілецької дивізії, яка відіграла важливу роль в операціях контрнаступу на Східному фронті.

9 січня – названа на згадку про події 9 січня 1905 року( в історію увійшли під назвою «Кривава неділя») в Петербурзі, коли царським урядом була розстріляна мирна демонстрація, в якій загинули тисячі людей.

Конотопських партизан – названа на честь, що входили до складу партизанського загону «Смерть фашизму».

Деповська – названа, тому, що в цьому районі наприкінці 19 століття було побудовано депо станції Конотоп.

Клубна – названа можливо від того, що в 1920-х рр.. на ній було побудовано клуб імені Луначарського(сучасна будівля Будинку науки і техніки залізничників).

Заозерна- можливо назва вулиці походить від того, що в цьому районі розташовані озера. Петровського – названа на честь Д.Петровського, якій входив до складу керівництва Конотопського ревкому.

Механічна – названа, можливо від того що вона вела в напрямку до КЕМЗ ( раніше його у 1930-х роках називали Механічним).

Осипенко – названа на честь Осипенка Івана Борисовича, мешканця міста Конотопа, який працював у залізничних майстернях з 1917 по 1941 р. Загинув при евакуації обладнання рідного заводу. Якира – названа на честь Йони Емануїловича Якира (1896-1937), командарма I рангу.

1 травня – названа на честь Дня міжнародної солідарності трудящих, будівництво вулиці розпочалося 1946 р. за ініціативою директору заводу КПВРЗ – Дуніна Івана Кириловича, силами полонених німців.

Санжаревського – названа на честь Миколи Романовича Санжаревського. Він народився у м.Суми 1896 р. 8 річним хлопчиком пішов на заробітки, що допомагати батьку й матері утримувати сім’ю. Важка праця на підприємствах Сум і Харкова в цукровій економії Харитоненка, чисельні звільнення, арешти, суди - все це було за плечима Миколи. Коли він на початку 1903 р приїхав до Конотопу влаштуватись на роботу в Головних залізничних майстернях. А в липні 1903 р. він разом з друзями стояв на чолі страйкуючих залізничників перед начальником залізниці Кузьменком, спостерігаючи, як блідне у того обличчя, коли слюсар Ігнатьев читав робітничі вимоги. Невеликої перемоги добились тоді конотопські залізничники, але силу сою вони відчули повністю. У жовтні 1905 р. Микола Романович член страйкового комітету залізничного вузла станції Конотоп. Дні та ночі проходять у турботах, задоволенні елементарних вимог, з якими Санжаревський за дорученням комітету звертався до управління залізниці, зволікалося. 7 грудня 1905 р. після нелегальної Московської конференції 29 залізниць страйк розгорнувся з новою силою. Конотопська рада робітничих депутатів підтримала рішення конференції про початок загально - політичного страйку. Санжаревський з товаришами в Курську. Він пред’являє керівництву залізниці нові вимоги. Там, вичікуючи слушного часу, затягують відповідь. У середині грудня за допомогою військової сили страйк було придушено. Разом з іншими було звільнено і Санжаревського. Під час слідства адвокатам вдалося довести його непричетність до грудневих подій тим, що він знаходився у цей час у Курську після поновлення на роботі продовжив підпільну діяльність. Пізніше він приєднався до створеного П.І.Новиковим гуртка «правдистів». З 1 березня 1919р. М.Р.Санжаревський- член Конотопської організації РСДРП(б) разом з іншими 7 більшовиками його обрали до складу першої Ради робітничих депутатів м. Конотоп. за дорученням партійної організації М.Р. орендує для її потреб будинок, парк і літній театр у приватника Данилевського. Разом з іншими членами більшовицької організації часто виїжджав в інші села повіту, де проводив роз’яснювальну роботу. Після Жовтневої революції Санжаревський стає одним з найактивніших діячів Конотопської парторганізації. Він працює начальником ливарного цеху КПВРЗ, комісаром Курських залізничних майстерень, комісаром 15 –ї дільниці колії (Ніжин - Прилуки-Бахмач-Чернігів), комісаром Московського залізничного району. Наприкінці 1920 р. в зв’язку з погіршенням здоров’я повертається до Конотопа, працює майстром ливарного цеху КПВРЗ. Як і раніше, продовжує брати активну участь у громадській роботі. Його обирають членом бюро парторганізації заводу, членом повітового й губернського комітетів партії, членом парткомісії. Він – учасник багатьох з’їздів, пленумів, конференцій. За довголітню роботу на виробництві та активну участь у революційній боротьбі робітничого класу рішенням Президії ВЦВК від 3 листопада 1922 р. М.Р.Санжаревському було присвоєно звання Героя Праці та нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У грудні 1922 р. Миколу Романовича трудящі Чернігівщини обрали делегатом Першого Всесоюзного з’їзду рад, який 30 грудня затвердив Декларацію про утворення СРСР. А в 1924 р. він був обраний Чернігівщини у Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет 8 скликання. Але здоров’я гіршало з кожним днем. 22 травня 1926 р. Миколи Романовича не стало. В останню путь його проводжали всі трудящі міста. Сьогодні його ім’я носить одна з вулиць міста.

Трудова – побудована у 1949 р. має ще довоєнну назву(тут селився робітничий люд).

Лазаревського – названа на честь видатного історика Лівобережної України, нашого земляка. Згідно з планом забудови Конотопа, датованого травнем 1904 р. ця вулиця була початком і займала лише маленьку частину великого Соснівського шляху. Відповідно до генплану 1958 р. вона стала називатись Пролетарською, а в 1970-х рр. носила Карла Маркса. На цій вулиці розташована унікальний будинок – «Палестина».

Немолота – названа на честь юного партизана – розвідника Миші Немолота, якій загинув при виконанні бойового доручення червневого дня 1942 р. на Житомирщині.

Родимцева – названа на честь генерал-полковника Родимцева Олександра Івановича, двічі Героя Радянського Союзу, командира 32 гвардійського стрілецького корпусу 5 –ї гвардійської армії Першого українського фронту, якій за уміле керівництво військами корпусу при форсування р. Одер у січні 1945 р. та особистий героїзм та мужність був нагороджений другою медаллю «Золота Зірка». 6 -15 вересня 1941 р. керував 5-ю повітряно – десантною бригадою яка захищала Конотоп у вересні 1941 р. автор книги «Твои Отечества, сыны», в якій розповідається про бої на р.Сейм. Ананєва названа на честь Героя Радянського союзу Мартина Олексійовича Ананєва (1900-1982), визволителя міста Конотопа.

Бабка – названа була Костьольна, тому що там знаходився польський католицький костьол, після війни її назвали на честь Рубинського, якого вважали героїчно загиблим. Але після того як з’ясувалося інше, вулицю перейменували на ім’я Бабка.

Блінова- названа на честь визволителя міста сержанта Блінова.

Блюхера – названа на честь героя громадянської війни Блюхера Василя Костянтиновича (1890-1938), Маршала Радянського Союзу.

Братів Степняків – названа на честь братів Степняків Степана Овксентійовича – Сова-Степняк та Федір Овксентійович –Сова-Степняк, активні учасники революційного руху на Конотопщині 1905 р. Батуринська – названа на честь, частина шляху що з’єднувала місто Конотоп з гетьманською столицею – містом Батурин.

Руденко- колишня Кладбищенська, перейменована у 1967 р. на честь Героя Радянського Союзу, гвардії лейтенанта П.І.Руденка, який народився на х. Мартусин Конотопського району (1919-1942).

Тхора - колишня Лучинка, Пролетарська, Карла Маркса, Роменська. Названа на честь Героя Радянского Союзу, генерал - майора авіації, уродженця с.Підлипного Тхора Григорія Іларіоновича.

Коломійченка – названа на честь Героя Радянського Союзу І.Д.Коломійченка - замісника командира 800-го полку 143 стрілецької дивізії, який звільняв наше місто 1943 р. Названо 04.09. 1968 р. Кочемазова В.П. – названа 28.09.1962 р. на честь командира Конотопського партизанського загону «Смерть фашизму».

Варениці – колишня Зв’язкова, названа 19.04.1985 р. на честь Семена Мефодійовича Варениці - майора 498 –го стрілецького полку 132 стрілецької дивізії, учасника визволення міста. Ватутіна – Ватутіна Миколи Федоровича (1901-1944) - радянського військового діяча , генерала армії(1943), Героя Радянського Союзу(1965. посмертно). У 1943 – 1944 – командувач 1-м Українським фронтом, війська якого 6.11. 1943 звільнили Київ від німецько-фашистських окупантів. Помер від поранення у київському шпиталі . Похований у Маріїнському парку. На могилі встановлено пам’ятник.

Новикова– стара назва Ладонка, названа на честь першого керівника конотопського ревкому РСДРП(б) Павла Ілліча Новикова. Перейменована у 1919 р.

Мірошниченка – колишня Стадіонна, від початку до № 33, № 36, названа на честь Героя Радянського Союзу, сержанта 76 –го батальйону, командира групи підривників В.П.Мирошниченка. Сарнавська – Карла Лібкнехта ( 18 - 19 ), діяча революційного руху в Німеччині, отримала таку назву тому що вела в напрямку села Сарнавщина.

Таїрова – колишня назва - Тиха, тому що була дуже вузька і непридатна для руху автомашин. Сучасну назву отримала з 18.10.1944 на честь воїна санінструктора сина татарського народу Заїра Таїрова. Він під час бою на цій вулиці у вересні 1943 р. виніс з поля бою 14 тяжкопоранених бійців.

Панфілова – названа на честь Панфілова Івана Васильовича ( 18 – 19 ) – командувача 316 –ї стрілецької дивізії.

Тухачевський – на честь радянського військового діяча і полководця Михайла Івановича Тухачевського.

Свободи – колишня Вокзальна. На якій відбувалися революційні події з 1903 рр. відбувалися страйки трудящих паровозного депо та залізничних майстерень 1903 рр. на чолі з М.Санжаревським, В.Яценком, В.Смоловиком, Я.Васильевим.

Бош Євгенії – колишня Контрольна, названа на честь професійної революціонерки Євгенії Богданівни Бош(1879-1925),державного діяча Радянської України. Брала участь у роботі РСДРП(б). Неровні – колишня Трубна, названа на честь Неровні К., делегата I з’їзду компартії України. Жарикова – колишня Шкільна, названа на честь М.Жарикова- депутата міської ради депутатів трудящих, директора міської електростанції.

Головина – колишня Запитомницька, названа на честь визволителя міста Івана Михайловича Головіна.

Кошового –колишній перший провулок- вул. Широкої, названа 29.09.1954 на честь героя молодогвардійця, Героя Радянського Союзу Олега Кошового( 19 - 1943 )

Коцюбинського – колишній 11 – провулок Ніжинської, названа на честь класика української літератури Михайла Коцюбинського ( 18 - 19 ). Він 5 лютого 1910 р. побував в Конотопі під час поїздки до судового процесу – з приводу самосуду куркулів на бідняками у с. Вихвостиві. Пушкіна – колишня Червоно-Переможна, на честь видатного російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна( 18 - 18 )

Калініна – колишній 2-й провулок вул. Кооперативної, названа на честь видатного діяча Радянської держави Михайла Івановича Калініна( 18 - 19 ).

Будьонного- з 1944 р., перейменована на честь Будьонного Семена Михайловича (18 - 19 ), радянського полководця, героя громадянської та Великої Вітчизняної війни, Маршала Радянського Союзу, тричі Героя Радянського Союзу.

Косіора – названа на честь Косіора Станіслава Вікентійовича( 18 - 19 ), радянського державного діяча, одного з організаторів КП(б)У, керівника парторганізації і повстанської боротьби трудящих на території України, зайнятої білогвардійськими військами генерала А.Денікіна.

Ногіна - Названа на честь Ногіна В.П.(1878-1924), радянського партійного і державного діяча, 1901 р. агента газети «Іскра».

Задесенська – отримала назву від р. Десенка, яка протікала у 19 столітті Гагаріна - названа на честь космонавта Юрія Олексійовича Гагарина , який здійснив 12.04.1961 р. перший космічний польот у космос.

Набережна – названа тому що знаходиться на березі р. Єзуч.

Лазо – названа на честь Лазо Сергія Георгійовича (1894-1920), героя громадянської війни, активного учасника встановлення Радянської влади в Красноярську, Іркутську(командувача військами Забайкальського фронту)

Крупської – названа на честь Крупської Надії Костянтинівни(1869-1939), радянського державного і партійного діяча, видатного педагога і дружини В.І.Леніна.

Суворова – на честь Суворова Олександра Васильовича(1729-1800), російського полководця, генералісимуса російської армії.

Свердлова –на честь Свердлова Якова Михайловича(1885-1919), партійний псевдонім «Андрій», діяча комуністичної партії і Радянської держави , голови ВЦВК.

Куйбишева – на честь Валеріана Володимировича Куйбишева(1888-1935). Діяча компартії та Радянської держави.

Ковпака – на честь Ковпака Сидора Артемовича, двічі Героя Радянського Союзу, генерал – майора. Одного з керівників партизанського руху на Україні, керівника партизанського з’єднання.

Сотникова – стара назва 6 –го вересня, Сотникова з 18.10.1944 р. На честь Сотникова Івана Никифоровича, визволителя міста. Очолюваний ним батальйон знищив 90 окупантів, 2 міномети, 4 самохідних гармати, та 1 артилерійську батарею.

Соборна – колишня назва Червона, потім Енгельса. Названа на честь Собора Пресвятої Богородиці, закладеного у 1839 р., охрещеного у 1845 р. який знаходився на місці сучасного пам’ятника Т.Г.Шевченку., біля ЗОШ № 2. Зруйнований на початку 1930-х.

Виговського – на честь гетьмана України Івана Виговського, війська якого 9-10 липня 1659 р. розбили біля села Шаповалівки велике російське військо , а потім дали бій під Конотопом, який був взяти й в облогу на 3 місяці російськими військами.

Нахімова - названа на честь Нахімова Павла Степановича(1802-1855), російського флотоводця, адмірала, одного з керівників героїчної севастопольської оборони.

Шевченко – на честь Т.Г.Шевченка. великого українського поета, якій у серпні 1859 р. перебував на Конотопщині в селі Гирівка .

Чкалова – на честь радянського льотчика Валерія Павловича Чкалова