В м. Конотоп, в районі Загребелля, на правому березі річки Єзуч, другій її терасі, в урочищі Германівка, височить над болотистою місцевістю мис корінного берега, площею, близько 2 га. Північна його сторона, ніби, трьома великими сходинками впирається в глибоке 15-ти метрове урвище. Південна, під невеликим схилом, спускається до шляху, який веде з м. Конотоп до с. Козацьке і далі – до м. Путивль – стародавній “Путивльський шлях”, назву якого можна почути і зараз з вуст конотопців. В східному напрямку мис плавно переходить у рівнину, тоді як західну його частину зупиняє болото – пойма річки Єзуч. Оточений цей невеличкий за розміром мис старовинними Загребельськими вулицями – Північна, Кочемазова (колись Германівська), Конотопських партизан (частина стародавнього “Путивльського шляху”).

На протязі 1997-2005 рр. автором проводилась розвідка та спостереження у західній частині древнього мису, оскільки решта його території знаходиться під приватними будиночками з їхніми невеличкими дворами та городами. Одна з останніх знахідок (квітень 2005 р.) остаточно підтвердила припущення про існування саме на цьому місці потужного, гарно захищеного і прилаштованого до довготривалого захисту давньоруського об’єкту. Такі припущення були викликані з самого початку рядом певних ознак, притаманних самому мису: з трьох боків (північний, південний, західний) в давні часи він був оточений водою та непрохідним болотом, що, при розливі річки, робило його майже не приступним, перетворюючи його на острів, оточений з трьох сторін водою. Та і сама болотиста місцевість слугувала природнім захистом для нього.

Північна сторона мису, оточена 15-ти метровим урвищем (нажаль, вже зруйнована), нагадувала велетенські сходинки, які трьома гігантськими кроками спускалися в прірву (кріпосні ескарпи ?). Перетинаючи всю територію мису (приблизно по його середині) на 45 градусів по півночі, тягнулась 15-20 метрова завширшки смуга землі, яка чітко виділялась на фоні майже рівної його поверхні (залишки земляного валу). Все нагадувало залишки земляних укріплень якоїсь невідомої і забутої до нині споруди (мал.. 1). Бракувало тільки рову, наявність якого стала б остаточним і безперечним доказом існування на цьому місці укріплення.

І ось, в квітні 2005 р., залишки земляного рову було відкрито. Під час земляних робіт біля новозбудованого приміщення школи, екскаватором була прорита 3-х метрова завширшки та 4-х метрова завглибшки траншея, яка перетнула мис з півдня на північ (від початку вул. Кочемазова до 15-ти метрового урвища). В східній її частині і було зафіксовано профіль земляного рову, який чіткою темною плямою виділявся на фоні 3-х метрового шару материкової глини (мал..2).

В розрізі рів мав вигляд канавоподібної ґрунтової виїмки чашоподібної форми. За територіальним розміщенням він якраз знаходився у підніжжя тієї 15-20 метрової смуги землі – залишків кріпосного валу. Заплилий чорноземом, з плямами суглинку та золи, він чітко виділявся на фоні суцільного шару материкової глини.

У верхній частині, при денній поверхні, ширина рову дорівнювала 6-ти м. (з півдня на північ), при його глибині 4 м. У нижній частині рову ширина площадки дорівнювала 1 м. На глибині 1-1,1 м. помітна пляма заплилої глини розміром 40 см. х 2 м. Її наявність може говорити про спробу підчистки рову в більш пізній час (XVII, можливо XVIII ст.), викликану необхідністю (можливо, військово-політичною) вибрати старий заплилий глиною та землею рів, хоча і не до першо-початкового рівня його глибини.

На глибині 5 м. рову помітні вуглисті плями розміром 40х10, 60х15 см..см.., загальна кількість яких нагадує суцільний шар золи розміром 1х1.5 м.

Цілком логічно, що рів міг з’єднуватись або бути продовженням існуючої западини біля південно-західної стіни укріплення.

З нижньої частини рову, з ґрунту (з під плями заплилої глини), походять декілька фрагментів гончарного посуду XI-XIII ст.ст. У верхній частині рову (над плямою глини) знайдені фрагменти посуду XVII-XVIII ст.ст.

Західна сторона траншеї в цьому місці не дала, на жаль, змоги зафіксувати чітких слідів рову, оскільки тут, на глибині до 2,5 м,, траплялись залишки битої цегли та сміття кін. ХІХ- поч. ХХ ст.ст.

Рів був проритий чітко на 45 гр. відносно півночі, тому можна приблизно встановити яку територію мису він відрізав іде з’єднувався з 15-ти метровим урвищем на півночі. Знов таки, пригадаймо ту 15-20 метрову смугу землі, яка мала початок від того місця, де були зафіксовані залишки рову, і закінчувалась неподалік від урвища. Нажаль, як вже було сказано, вона була зруйнована під час будівництва нового приміщення школи.

Наявність валу, без сумніву, мала місце і вздовж південних та південно-західних схилів городища, оскільки ця частина укріплення підходила своїми стінами майже до Путивльського шляху (повинна була бути найбільш захищеною).Т.ч., цілком логічно вал, з проритим у його підніжжя ровом, перетинали мис з напільного його боку, відсікаючи доступ до нього зі сходу.

Північна сторона городища не мала такої необхідності як інші – бути обкопаною та обсипаною землею, оскільки на її захисті стояла сама природа. 15-ти метрове урвище слугувало неприступною перепоною, чому допомагав, в разі крайньої необхідності, прорізаний в два-три ряди ескарпами північний схил городища. На Германівському городищі висота однієї такої сходинки коливалась від 1 до 2 метрів при площі площадки 1-1,30 метри. Довжина збереженої лінії ескарпів дорівнювала 70-ти метрам (з заходу на схід).

Площадка збереженої частини городища дорівнює 1 ГА, і являє собою невеличке підвищення з найвищою точкою, приблизно, в її середині. Західна частина, як зазначалось вище, зараз знаходиться під приватними будинками.

Зібраний матеріал, який є невід’ємною частиною кожної історичної епохи, умовно можна поділити на декілька груп в їхній хронологічній послідовності.

По перше, з території пам’ятки, переважно з північної її частини, походять декілька камінних знарядь праці та крем’яних відщепів. Поруч знайдені фрагменти стінок ліпних посудин з ямко-гребінцевим орнаментом. Всі ці знахідки відносяться до часу появи людини на цьому місці вперше – IV-III тис. до н.е., культурою ямочно-гребінцевої кераміки пізнього камінного віку. Саме тим часом, коли носії культури ямочно-гребінцевої кераміки (а згодом і Лизогубівської) опановували значні території вздовж р. Сейм з її притоками. Знаряддя праці представлені пластинчатим крем’яним ножем з оздобленими дрібною ретушшю робочими краями та долотом трапецевидної форми з про ретушованою робочою частиною та чітко вираженим вищербленням для дерев”яного руків’я. Обидва предмета виготовлені з кременю бордово-сірого кольору з білими вкрапленнями. Відщепи, підібрані на території пам’ятки, чорного з білими вкрапленнями кременю.

На Германівському городищі зустрічалась кераміка Колочинської (V-VIII ст.ст. н.е.) та Роменської (VIII-IX ст.ст. н.е.) культур, не велика кількість якої представлена невеличкими фрагментами стінок ліпного посуду.

Давньоруський матеріал представлений фрагментами гончарного посуду ХІ-ХІІІ ст.ст., шиферним пряслицем та кількома ґудзиками, виточеними з кістки. Всі знахідки давньоруського часу походять з північної та північно-західної ділянок площадки городища.

Шиферне пряслице ярко-червоного кольору з гірчичними вкрапленнями, діаметром 2,5 см., ромбовидної форми при зрізі.

Ґудзики, знайдені на городищі, вирізані з кістки, обидва жовтого кольору. Перший ґудзик має чотири правильні отвори для ниток, які розміщені у формі правильного чотирикутника. Другий ґудзик також має чотири правильні отвори, але розміщені вони у формі англійської літери “Y”.Отвори на обох ґудзиках поєднані не глибокою боріздкою по колу. Давньоруські ґудзики з Германівського городища мають аналоги з ґудзиками ХІІ-ХІІІ ст.ст. з городища літописного міста Уненіж, що на Чернігівщині (фонд Ніжинського краєзнавчого музею).

Найбільший відсоток зібраного на Германівському городищі матеріалу складають речі доби пізнього середньовіччя – ХVII-XVIII ст. ст.

Величезна кількість кераміки цього часу представлена різноманітністю форм, кольорів та відтінків різного гончарного посуду – горщиків, глечиків, баклажок, тикв, тарілок, мисок, мисок-кришок, керамічного кахлю, який прикрашав свого часу будинки мешканців Германівського городища у час козацький.

Вироби з глини представлені безліччю ужитково-декоративної кераміки. Серед них – оригінальні підсвічники з тарільчатою ніжкою та спиралевидним корпусом, зооморфні іграшки-свистунці у вигляді коників, бичків, качок, гральні шашки, виточені зі стінок посудин та керамічного кахлю - різнокольорові та різні за розміром, глиняні шахи тощо.

Велику групу знахідок складають вироби зі скла – фрагменти віконного скла (луниці) зеленого, сірого, коричневого, червоного кольорів. Серед кухонного скляного посуду – фрагменти чарок, кухлів, пляшок, банок, бочок, залишки скло-плавлення.

Металевих речей на городищі знайдено кілька десятків, серед яких 10 ножів, замок від кременевої вогнепальної зброї, підковки від каблуків чоловічого та жіночо взуття, ключі від замків, замки, дверні защепи та засови рибальські гачки, оковки та вушка від відер, цвяхи, металеві пластини різного призначення, криця тощо.

На території пам’ятки було відкрито поховання. Кістяк жінки, який був знайдений під час риття одного з колодязів (перший колодязь ліворуч від центрального входу новобудови ЗОШ№6), дає змогу говорити про те, що небіжчицю було поховано за всіма правилами християнського поховального обряду. Кістяк лежав головою на захід з схрещеними на грудях руками. Встановити час поховання досить складно, оскільки поховальний інвентар повністю відсутній.

* * *

Хронологічні межі існування життя на Германівському городищі величезні. Вперше людина почала опановувати це місце за часів пізнього камінного віку (неоліт). Хоча, скоріш за все, в той час це була тимчасова стоянка мисливців та рибалок, яких могло приваблювати вдале, для рибальства чи мисливства, місцезнаходження мису серед багатих на здобич боліт річки Єзуч.

Наступна епоха представлена часом існування на Германівському городищі ранніх та пізніх слов’ян – носіїв Колочинської (V-VIII ст. ст. н.е.) та Роменської (VIII-IX ст. ст. н.е.) культур, які опанували майже всю частину (тоді ще не захищеного) мису.

В ХІ-ХІІІ ст. ст. ця ділянка корінного берега Єзуча відіграє вже суто стратегічну функцію. Розміщене на старовинному “Путивльському шляху”, городище, в комплексі з іншими відомими в цій місцевості давньоруськими форпостами (с.с. Раки, Шевченково, Кросна, м. Конотоп (стародавня фортеця, інтернат), контролювало броди та переправи через р. Єзуч.

В XVII-XVIII ст. ст. на території старого давньоруського укріплення виникає один з багатьох хуторів козацької верхівки, які почали з”являтися на правому березі р. Єзуч з XVII ст. (Кандиб, Лизогубів, ін.), складаючи собою у ХІХ ст. “предместье Загребелье”, а згодом і сучасне Загребелля, як один з найбільших районів міста Конотоп.

О.В.Євтушенко